Стрічка новин
Ось така «Лебединська венеція»: Коли розпо­чи­нається сезон дощів, ця калюжа в центрі міста (на повороті з вул. Пер­шо­травневої до пров. Мико­лаївський) стає все більшою У Лебединській лікарні розгорнули додаткові “ковідні” ліжка: 16 додаткових місць для хворих на коронавірус розгорнули у інфекційному відділенні Лебединської центральної районної лікарні. Між нами, сусідами: Валентина якраз заходилася робити ревізію в кухонній шафі, як її гукнув чоловік: – Там тебе Сергіївна кличе. Якась розмова є. Сумщину залишили у червоній зоні: МОЗ оновило дані у зонах карантину. Станом на 21 квітня столиця та 12 областей залишаються “червоними”. Червоні: м. Київ, Житомирська, Запорізька, Київська, Житлові субсидії по-новому: З 1 травня 2021 року надання житлових субсидій в Україні відбувається по-новому. Уривки Лебединських розмов: Розмовляють два чоловіка біля АТБ у центрі міста: – Я оце дивлюся, відвідувачі супермаркету, перш ніж зайти, які тільки маски не 102: що трапилось? з 9 по 15 березня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 113 заяв та пові­домлень громадян, з них 9 на момент Навчання машиністів-кочегарів котельні: Обслуговування парових та водогрійних котлів, які працюють на твердому паливі здійснюють робітники за професією «Машиніст ( кочегар) котельної». Ця професія Уривки Лебединських розмов: У маршрутці, яка курсує вул. Сумська. Розмова між пасажирами: – Скільки людей всадилося, невже не можна 15-ку пустити. Лист солдату: Волонтерський загін «Оріон» КЗ СОР «Лебединський педагогічний фаховий коледж ім.А.С.Макаренка» під керівництвом викладача суспільних дисциплін Венгеровського

На цей раз мова піде про людину, яка займається зовсім, здавалося б, непрестижною справою. Її не помічають, коли довкола чистота, порядок, все до ладу.

А ось коли не прибрано, тоді всі стають на дибки, висловлюють незадоволення, шукають ту людину, котра має навести ті порядок і лад, скаржаться керівництву житлово-експлуатаційної контори, міста. Та тільки не в даному випадку. Просто двірник Надія Калашник не допускає, щоб на територіях біля багатоповерхівок по вулицях Героїв Чорнобиля, Кутузова, Калинова, які вона обслуговує, були безпорядок і гармидер. Рано-вранці коли всі ще сплять, ця метка жіночка поспішає, захопивши лопату, мітлу, граблі, на свій об’єкт – закріплену територію, аби замести, підчистити під бордюрами нанесену землю, а взимку – відчистити із тротуарів сніг, щоб мешканці вранці йшли в своїх справах по чистих доріжках, вулицях.

Та чи знають вони, хто така Надія Петрівна, крім того, що сьогодні вона сумлінно виконує обов’язки двірника.

…Її малою батьківщиною є село Подільки на Липоводолинщині. Все своє життя вона проживала в ньому. Тут формувалася її дитяча і доросла свідомість, тут вона, завдяки рідним людям – мамі Тетяні Климівні, бабусі Кулині, тьоті Галині Климівні, навчилася виконувати будь-яку сільську роботу. Так склалося, що сім’я рано залишилася без чоловічих рук. Тож Надійка змалечку вся у праці. Бралася за все, що потребувала родина, аби жити, як належить. До того, що була неабиякою помічницею своїм рідним, котрі самотужки зводили новий будинок, ще навчалася добре і відмінно. Школярі, а також ровесники, котрі проживали поряд, любили Надю за її мистецькі дані. Вона збирала їх навколо себе вечорами ( бо ж удень за роботою ніколи), аби порадувати чарівною мелодією баяна і ніжною піснею.

Однокласники думали, що Надя обере мистецьку стежину у житті, однак вона віддала перевагу бухгалтерській справі, подавши документи по закінченню десятирічки до сільськогосподарського технікуму. А як одержала диплом про професію, за направленням поїхала працювати в одне із господарств Шосткинського району.

Та поклик рідної сторони взяв верх, і Надія разом із чоловіком повертаються до свого рідного села, де обом знайшлася робота. Надія Петрівна продовжила займатися обраною справою. Та все ж, коли настали сумні часи розвалу місцевого господарства (як і по всій Україні), доля повернула молоду жінку у… культуру і мистецтво. Сільська влада доручила їй завідувати будинком культури. Отут і знадобилася їй природній дар гри на музичному інструменті і природні вокальні дані.

Односельці цінували молоду жінку за її працьовитість, відповідальність, вміння згуртувати навколо себе людей, здатність допомагати їм, виручати з якихось ситуацій. Але одного разу доля їй самій піднесла велике випробування – чоловік залишив родину. І в Надії Петрівни вистачило сил, мудрості підняти двох донечок, як кажуть, на ноги, дати їм освіту, допомогти облаштуватися у житті, знайти себе в ньому, видати заміж і діждатися онуків. А сама, загартована тим же життям, його сюрпризами і перипетіями, продовжувала бути сильною особистістю.

Переїхавши із села до нашого міста, Надія Петрівна знову зіткнулася з рядом не менших, ніж раніше, проблем. І знайшла в собі сили, аби облаштувати щойно куплений занедбаний будинок, зробивши з подвір’я затишне місце, а ще ж і допомогти свекрусі, з якою весь час, не дивлячись на зраду її сина, підтримувала теплі і добрі стосунки, теж облаштуватися в Лебедині. І сьогодні Надія Петрівна забрала її до себе, аби подбати про належну старість жінки, яка в свій час стала на бік невістки і допомагала у всьому.

Невгамовна душа, працьовитість, не дивлячись на пенсійний вік, не давали спокою Надії Петрівні, і вона ось уже впродовж майже десяти років турбується про чистоту Лебедина, не стидаючись роботи двірника. На яку б ділянку по прибиранню територій багатоповерхівок її б не ставили, вона залишає по собі добрі спога­ди. Сьогодні чимало лебединців вітаються з Надією Петрівною, перемовляються словом, телефонують, дякують за працю.

…Кожного ранку поспішає «на свою роботу» невеликого зросту худорлява жіночка – метка, невтомна, сумлінна. Поспішає, щоб радувати людей чистотою, порядком і, врешті, затишком. Бо така вона за своїм характером – працьовита. Ніколи не сидить без діла. Бо такою її виховали найрідніші їй люди. Бо такою вона ще й народилася, а та риса передалася від її працьовитих предків.

Надія НЕСТЕРЕНКО.

Додати коментар