На цей раз мова піде про людину, яка займається зовсім, здавалося б, непрестижною справою. Її не помічають, коли довкола чистота, порядок, все до ладу.
А ось коли не прибрано, тоді всі стають на дибки, висловлюють незадоволення, шукають ту людину, котра має навести ті порядок і лад, скаржаться керівництву житлово-експлуатаційної контори, міста. Та тільки не в даному випадку. Просто двірник Надія Калашник не допускає, щоб на територіях біля багатоповерхівок по вулицях Героїв Чорнобиля, Кутузова, Калинова, які вона обслуговує, були безпорядок і гармидер. Рано-вранці коли всі ще сплять, ця метка жіночка поспішає, захопивши лопату, мітлу, граблі, на свій об’єкт – закріплену територію, аби замести, підчистити під бордюрами нанесену землю, а взимку – відчистити із тротуарів сніг, щоб мешканці вранці йшли в своїх справах по чистих доріжках, вулицях.
Та чи знають вони, хто така Надія Петрівна, крім того, що сьогодні вона сумлінно виконує обов’язки двірника.
…Її малою батьківщиною є село Подільки на Липоводолинщині. Все своє життя вона проживала в ньому. Тут формувалася її дитяча і доросла свідомість, тут вона, завдяки рідним людям – мамі Тетяні Климівні, бабусі Кулині, тьоті Галині Климівні, навчилася виконувати будь-яку сільську роботу. Так склалося, що сім’я рано залишилася без чоловічих рук. Тож Надійка змалечку вся у праці. Бралася за все, що потребувала родина, аби жити, як належить. До того, що була неабиякою помічницею своїм рідним, котрі самотужки зводили новий будинок, ще навчалася добре і відмінно. Школярі, а також ровесники, котрі проживали поряд, любили Надю за її мистецькі дані. Вона збирала їх навколо себе вечорами ( бо ж удень за роботою ніколи), аби порадувати чарівною мелодією баяна і ніжною піснею.
Однокласники думали, що Надя обере мистецьку стежину у житті, однак вона віддала перевагу бухгалтерській справі, подавши документи по закінченню десятирічки до сільськогосподарського технікуму. А як одержала диплом про професію, за направленням поїхала працювати в одне із господарств Шосткинського району.
Та поклик рідної сторони взяв верх, і Надія разом із чоловіком повертаються до свого рідного села, де обом знайшлася робота. Надія Петрівна продовжила займатися обраною справою. Та все ж, коли настали сумні часи розвалу місцевого господарства (як і по всій Україні), доля повернула молоду жінку у… культуру і мистецтво. Сільська влада доручила їй завідувати будинком культури. Отут і знадобилася їй природній дар гри на музичному інструменті і природні вокальні дані.
Односельці цінували молоду жінку за її працьовитість, відповідальність, вміння згуртувати навколо себе людей, здатність допомагати їм, виручати з якихось ситуацій. Але одного разу доля їй самій піднесла велике випробування – чоловік залишив родину. І в Надії Петрівни вистачило сил, мудрості підняти двох донечок, як кажуть, на ноги, дати їм освіту, допомогти облаштуватися у житті, знайти себе в ньому, видати заміж і діждатися онуків. А сама, загартована тим же життям, його сюрпризами і перипетіями, продовжувала бути сильною особистістю.
Переїхавши із села до нашого міста, Надія Петрівна знову зіткнулася з рядом не менших, ніж раніше, проблем. І знайшла в собі сили, аби облаштувати щойно куплений занедбаний будинок, зробивши з подвір’я затишне місце, а ще ж і допомогти свекрусі, з якою весь час, не дивлячись на зраду її сина, підтримувала теплі і добрі стосунки, теж облаштуватися в Лебедині. І сьогодні Надія Петрівна забрала її до себе, аби подбати про належну старість жінки, яка в свій час стала на бік невістки і допомагала у всьому.
Невгамовна душа, працьовитість, не дивлячись на пенсійний вік, не давали спокою Надії Петрівні, і вона ось уже впродовж майже десяти років турбується про чистоту Лебедина, не стидаючись роботи двірника. На яку б ділянку по прибиранню територій багатоповерхівок її б не ставили, вона залишає по собі добрі спогади. Сьогодні чимало лебединців вітаються з Надією Петрівною, перемовляються словом, телефонують, дякують за працю.
…Кожного ранку поспішає «на свою роботу» невеликого зросту худорлява жіночка – метка, невтомна, сумлінна. Поспішає, щоб радувати людей чистотою, порядком і, врешті, затишком. Бо така вона за своїм характером – працьовита. Ніколи не сидить без діла. Бо такою її виховали найрідніші їй люди. Бо такою вона ще й народилася, а та риса передалася від її працьовитих предків.
Надія НЕСТЕРЕНКО.