Стрічка новин
Станом на 2 жовтня 2020 року на Сумщині 4677 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 242 осіб (Суми - 185, Шостка - 2, Конотоп - 4, Ромни - 4, Горіло на Любарській: 5 травня, о 03:57, до Служби порятунку 101, надійшло повідомлення про загоряння літньої кухні по вул. Любарська. Третина хворих не мають жодних симптомів: На Сумщині третина хворих на коронавірус не мають жодних симптомів. Про це повідомляють у Сумському обласному лабораторному центрі. За даними Що для вас осінь?: Прекрасна й чудова пора – осінь. Вона дарує нам останні теплі дні в році, забарвлює все навколо в дивовижні й Перший постріл і... останній: Перед відкриттям чергового мисливського сезону я абсолютно випадково потрапив на передсезонний інструктаж, який проводив зі своїми колегами голова мисливського Олексій Василенко: «Коли беру до рук баян, у мене душа співає»: Життя, довжиною в 90 років, подарувало нашому земляку Олексію Миколайовичу Василенку улюблену роботу, чудову дружину, двох хороших доньок, двох любих Небезпека covid-19 залишається: За минулий тиждень по Лебединському району зареєстрований один випадок підозри на Covid-19. У жителя району (51 рік), який захворів 13 Коледж вчора, сьогодні, завтра: Діяльність педагогічного колективу КЗ СОР «Лебединський педагогічний коледж імені А.С.Макаренка» пов’я­зана, передусім, з творчістю, Надання відпустки на період оголошення карантину: Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює. Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника 102: що трапилось? з 7 по 13 грудня  2020 р.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 100 заяв та повідомлень громадян, із них 6 на момент реєстрації містили

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата
Додати коментар