Стрічка новин
У ній – сама доброта: За три кілометри від Лебедина розкинулося мальовниче село Чернецьке. В ньому проживає вродлива, чарівна, трудолюбива, добра, щедра, доброзичлива жіночка – Станом на 16 вересня 2020 року на Сумщині 2640 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 87 осіб (Суми - 71, Шостка - 3, Конотоп - 5, Лебедин - 1, Рятувальники ліквідували загоряння госпо­дарчої споруди: 14 червня, о 09:18, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Боднівка у Лебедині. Відкритий чемпіонат міста Суми з боксу: У заліку команди ОДЮСШ СОО ВФСТ Колос три золоті та дві срібні медалі! Висловлюємо щиру подяку за підтримку команди Лебединському Підопригори запрошують на фестиваль БОРЩУ: Фестиваль БОРЩУ – таку нову забаву під відкритим небом на День Незалежності України вирішили провести в селі Підопригори Лебединського району. 27 вересня - всеукраїнський день дошкілля: Дошкільна ланка займає провідну роль у вихованні підростаючого покоління, адже саме в цьому віці формується особистість дитини. Чемпіонат МКЗ КДЮСШ Суми з боксу: 28.08-29.08.2020р. у м.Суми відбувся Чемпіонат МКЗ КДЮСШ Суми з боксу. За підсумками змагань у заліку команди ОДЮСШ Колос п'ять золотих Майстер лісу з Лебединського лісгоспу здобув перемогу на чемпіонаті України із змішаних єдиноборств: 15 травня вперше на центральній арені країни відбувся чемпіонат України із змішаних єдиноборств. Випробував у змаганнях свої сили майстер лісу Великопісне архіпастирське послання: Митрополита Сумського і Охтирського Євлогія з нагоди початку Одинадцятої благодійної акції «До Світлого Дня – світлі вчинки». Інформація про стан оперативної обстановки на території м. Лебедина та району з 08 по 14 червня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 114 заяви та повідомлень громадян, з них 14 на момент

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата
Додати коментар