Стрічка новин
Ціни на ринку на 4 серпня 2021 року: М’ясо (1кг) – 100-150 грн. Сало (1кг) – 40-120 грн. ДСНС закликає громадян не провокувати пожежі: Рятувальники нагадують, що легковажне ставлення, примножене на небезпечні для екосистем погодні умови, у більшості випадків може призвести до катастрофічних наслідків, 55 літ, як одна мить: Рівно 55 років крокують життям Любов Петрівна та Ярослав Олек­сі­йович Максимович. Наші дорогі, любі батьки днями відзна­чають смарагдове весілля. 102: що трапилось? з 28 вересня по 4 жовтня  2020 р: Протягом  звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 126 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили Кубок України зі змішаних бойових мистецтв: 15-16 жовтня у м.Тернополі відбувся Кубок України зі змішаних бойових мистецтв UF MMA. У Кубку України взяли участь понад 400 Герой жив у Олександрівці: Нещодавно у матеріалі «Cержант Субота, ка­пі­та­ни Бахмач і Смородський...» (тижневик «Будьмо разом» № 19 за 7 травня 2020р.) ми розповіли Чарівна музика математики Олександра Борисенка: Нам, випускникам мехмату 1981 року, можна сказати, пощастило двічі в житті. Перший раз – коли нас для захисту диплома «прикріпили» Як дізнатися, чи подали на Вас до суду?: До Лебединського бюро правової допомоги звернулась громадянка із Лебедина. Кілька років тому вона оформила  кредит. Щомісячні платежі вносила вчасно, заборгованості У Лебедині вогнеборці ліквідували пожежу легковика: 1 травня об 11:05 до Служби порятунку «101» надійшла інформація про загоряння автомобіля Chevrolet «Aveo» по вул.. Петра Сагайдачного у 102: що трапилось? з 20 по 26 липня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 117 заяв та повідомлень громадян, з них 7 на момент реєстрації містили

Нерозгадана магія таїться у цьому слові. Звідки воно і ким принесене?! Можна тільки здогадуватися, посилаючись на її старовинну назву. Вона значиться і на карті Лебедина початку ХХ ст. Певно, походить від прізвища першого поселенця. Старе дерев’яне житло праворуч на початку вулиці знесли ще років 30 тому, поставивши натомість двоповерхову бібліотеку.

На розі Любарської, навпроти райбібліотеки, зберігся добротний і просторий аристократичний старовинний будинок. Наш крає­знавець Павло Сайко, який тривалий час жив поряд, розповів, що до революції помешкання належало інтелігентній сім’ї Шелкунових, а сам будинок - священику Кирилу Щелкунову, який на початку 30-х років минулого століття поспішив змінити помешкання на пару хромових чобіт, щоб не конфіскували задарма. Ще до війни тут зберігалися м’які крісла з невисокими м’якими спинками, на яких гарцювала і забавлялася вулична дітвора. Мимоволі на пам’ять прийшла назва краєзнавчого твору «Історико-статистичний опис повітового міста Лебедина Харківської губернії» за 1837 рік, де згадується й про учителя історії та географії Антона Щелкунова. На початку цього століття назва згадана у краєзнавчому збірнику архівних документів «Лебедин», виданому науковцями Харківського обласного архіву. Шкода, що досі не підготовлено до друку другу подачу архівних документів, що стосуються Лебедина у складі Харківської губернії.

У всі роки Любарська славилася садовиною і навіть дичками. Льотчики місцевого аеродрому здалеку помічали білу пелену весняного цвіту, що заливав суцільним молоком родючу долину міста. Вона ж була прекрасним орієнтиром, коли зацвітали абрикоси, вишні, сливи, яблуні і груші, на яких влітку дозрівали ваговиті плоди.

У давнину на початку Любарської стояла непоказна кузня старого Каленіченка, де пройшли сувору школу каретників його п’ятеро родичів, і кожен з них ставав неабияким фахівцем у цій справі.

Була на вулиці і власна монополька. Бабця відомого в українській столиці журналіста Євдокія Ляшко тримала акциз на продаж державної горілки. Це вам не якийсь там із добавками прострочених таблеток домашній самограй, яким потруїли сотні палких на нього «алкашів» у місті й на селі.

Якими тільки професіями не володіли надомники і майстрині вулиці! Назви їх збереглися у вуличних прізвиськах - ткачі, мухобої, білошвейниці, лісоруби, візники, оношки, рожни. Згодом частина їх набула статусу прізвищ.

Загадкова історія походження найпоширенішого на цій вулиці прізвища Древаль. Розгадати його походження і таємниці взявся військовий лікар-дерматолог Олександр Васильович Древаль, який тривалий час жив на Любарській. Він дослідив родоводи по батьківській і материнській лінії кількох поколінь, розмістив ці відомості в Інтернеті, працює над домашнім родоводом для своїх нащадків, віднайшов видозміни свого прізвища у Польщі - з наголосом на першому складі й у Франції – з наголосом на останньому і подовженим, а точніше, подвоєним першим складом. Свого часу на Любарській Древалям належало 22 двори. Ще більше їх розселилося по Лебедину і селах району.

Уславили свою вулицю і трудівники з іншими прізвищами. Так, Сергій Іванович Ламах спочатку працював у рембудуправлінні кінним їздовим, а згодом очолив бригаду асфальтувальників і встиг заасфальтувати центральні вулиці Лебедина. Віктор Петрович Сахно тривалий час трудився головним агрономом колгоспу «Україна» у с.Будилка. Любарчанам добре знайоме і прізвище Олександра Звоновського, місцевого спортсмена і викладача фізичної культури у Лебедині, а нині харківського бізнесмена і мецената. З його допомогою у Лебедині вийшов збірник «Спортивні зірки Лебединщини» нашого ентузіаста, ветерана педагогічної справи, викладача фізкультури міської ЗОШ № 6 Івана Радченка.

Дитячі і шкільні роки у своєї бабусі разом з мамою Наталією Василівною провів на Любарській учасник бойових дій за взяття Берліна Петро Федорович Гетьман, який усе життя очолював страхову дільницю місцевого поштамту.

Міцна пам’ять ветерана зберегла безліч буденних подробиць вулиці з приємною і мудрою назвою, на долю якої випало немало всенародних випробувань, у тому числі й голодомори 20-30-х і 47-х років разом із фронтовими боями і ворожою окупацією.

Раніше у Лебедині і районі жило близько десяти колишніх учасників параду Перемоги у Москві. Останній з них Андрій Козій довгі роки був прикутий до ліжка і жив по вулиці Любарській. Прізвище слюсаря-інструментальника заводу поршневих кілець було широко відоме у Лебедині. Ветеран дитячої школи мистецтв імені Бориса Гмирі Олена Андріївна Зорич, яка була дружиною Андрія Григоровича, теж добре відома не тільки на Любарській, а й музикантам нашого міста і району. Це вона у своєму класі навчала грі на фортепіано Павла Криштопа, нинішнього лауреата багатьох міжнародних престижних конкурсів, у тому числі і в Парижі. Щороку наш піаніст приїздить до батьків у Лебедин, відвідує рідну школу, згадує добрим словом свою першу вчительку з Любарської.

Ніяк не можу обминути ще одного мешканця міста, який народився і виріс на цій вулиці. Старше покоління добре пам’ятає колишнього голову міськвиконкому Івана Йосиповича Федорченка. Він головував протягом 11 років, з 1974 по 1985 роки. За тривалий час устиг зробити чимало. Дехто посилається на те, що то був такий найсприятливіший час «збирати каміння». По всій Україні збирав і звозив його керівник міста, щоб зводити нові будови, житло, підприємства, дороги, школи і дитячі садки та інші навчальні заклади. Почали рахувати разом, і пальців не вистачило на руках. Знадобився, скажімо, граніт на спорудження міського Меморіалу Слави. А гранітних кар’єрів на Україні кілька. Треба самому об’їхати й оглянути, як виглядатиме цей камінь у конструкціях меморіалу, а перед тим обзавестися міністерським нарядом. Та не так просто вирішувалися справи на місцях. Вже тоді почали виростати бар’єри різних перепон. Найбільший клопіт завдавали підрядники і добування коштів на великі будови, у тому числі й на першу чергу міської каналізації, житлове будівництво, за розмахом якого спорудили близько тисячі квартир. І все це за кошти великих підприємств, з якими міськвиконком працював у тісній співдружності. За короткий час Іван Йосипович познайомився з усіма ходами-виходами міністерств, чиї підприємства знаходилися у Лебедині. Це за їхні кошти відбувалася урбанізація райцентру з його три- і п’ятиповерхівками. Тоді ж проклали асфальтівку до санаторію «Токарі», який знаходиться у межах міста, до Радянського лісництва, спорудили Меморіал Слави при вході до міського лісопарку. Все це вимагало нервів, терпіння, витримки, знань, дипломатичного підходу до вирішення складних питань. Йому, колишньому випускнику лісомеліоративного факультету Харківського сільськогосподарського (нині аграрного) університету імені Докучаєва, за плечима якого 45 років стажу, довелося вирощувати не тільки ліс, а й кадри.

Найбільш пам’ятним і міцним горішком на посту голови міськради для Івана Федорченка стала очистка міського озера Лебедин. Немало зусиль і дипломатичних потуг довелося докласти голові, щоб без копійки коштів дістати і перевезти з Чернігова ваговитий земснаряд, підвести до нього кількакілометрову високовольтну лінію й упродовж багатьох років намити гори піску з озерного дна, береги якого стали улюбленим місцем відпочинку багатьох лебединців і приїжджих туристів. Для декого вже й забулася озерно-очисна епопея улюбленої лебединцями водойми, про яку й досі ходять історичні легенди, на диво красиві і захоплюючі. Героїчні легенди про наших сучасників, на жаль, не довговічні і швидко забуваються. А шкода.

Ось така вона, Любарська – багата на історію і хороших людей.

Із книги Володимира ДУДЧЕНКА «Лебедин на межі тисячоліть. Вулицями рідного міста», 2012 рік.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар