Стрічка новин
Інформація про стан оперативної обстановки на території м.Лебедина та Лебединського району з 17 по 23 серпня 2020 року.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 131 заяв та повідомлень громадян, з них 7 на момент реєстрації Лебединські лісівники висадили майже 5 тисяч однорічних сіянців сосни.: Тендітні  сіянці висадили на лісокультурній площі.  Загалом, цією весною, лебединські лісівники створили  понад 31 га лісових культур, із них 1 Розмінування території Сумщини триває. За 15 квітня працівники ДСНС знищили:: У Лебединській ОТГ 🔸 АС-125 мм – 4 одиниці 🔸 Н235 – 4 одиниці Шановні військовослужбовці, захисники України! Прийміть щирі вітання з професійним святом – Днем Збройних Сил України!: Немає більш благородної місії, ніж захист свого народу, рідної землі. Служба в лавах Української армії – не просто професія, це На конкурс: Сергій із Лебедина (прізвище просив не називати) на одній із водойм Лебединщини ловив карасів і зміг «вполювати» на досить тонку Станом на 23 вересня 2020 року на Сумщині 3280 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 96 осіб (Суми - 73, Шостка - 2, Конотоп - 3, Лебедин … А завтра була війна: Цю фразу багато-багато разів повторювали випускники шкіл 1941 року – чи то десятого чи то восьмого класів – і звичайні Вогнеборці з Кам’яного: Як говорять у народі, на вогонь і воду можна дивитися безкінечно. А от герої цієї розповіді дивляться на це явище Працівники поліції врятували грибника: Це сталося днями, в одному з лісо­масивів Лебединщини. Літній чо­ловік поїхав по гриби і пів дня не виходив на зв’язок Спільна акція тижневика «Будьмо разом» та підприємств, організацій Сумщини: Незабаром ми відзначатимемо тридцяту річницю Незалежності України. Подія, яка стала епохальною для всіх громадян країни, внесла серйозні корективи в подальший

Сільське життя завжди, як на долоні. Сусіди знають один про одного, здається, все до дрібниць. Скажімо, хто куди поїхав, хто до кого приїхав. Так і ми, бишкіньці, з десяток років тому помітили в своєму селі жінку, яка була не схожою на тих, кого звикли бачити щодня.

Немолодого вже віку, але колір одягу любила світлий, яскравий. На голові – капелюшок. На обличчі – посмішка. Раніше Людмила Андріївна жила в Сумах, а потім, напевне, отримавши пенсію, вирішила перебратися ближче до природи і подалі від цивілізації. А в Бишкіні природа справді казкова – навкруги ліс, річка, квіткові луки.

Через деякий час у Людмили Андріївни з’явилася «подружка». Напевне, через рудий колір вона назвала її Іскра. І скрізь вони були разом – господарка і її вірний пес. Коли починався грибний сезон, вони удвох ходили до лісу і поверталися додому з повним кошиком грибів. Часом доводилося бачити, як жінка відпочиває на пеньочку, підобідуючи разом з Іскрою. Якими вони здавалися щасливими в цей момент! Адже між ними було повне довір’я, співпереживання, турбота, надія на те, що ніхто і ніщо не розлучить їх.

Так і було. І раптом в їхній дім постукала біда. Захворіла Людмила Андріївна, і донька забрала її в обласний центр, де поклала маму в лікарню. А як же Іскра? Вона зрозуміла, що сталося щось лихе, бо проводжала машину, якою везли господарку, знайомою стежиною до самої автобусної зупинки в Бишкіні. Декілька днів чекала там, що вона повернеться, не розуміючи, чому її покинули на пустому дворищі? Навідавшись додому, де звідусіль віяло пусткою, відмовляючись від гостинців, які приносила сусідка, знову бігла до зупинки. Не відчувала ні голоду, ні нічної прохолоди, ні сліз, що текли з очей рясними струмочками. Ми бачили, як страждає тварина, і нічого не могли вдіяти, нічим допомогти. Собаки, як правило, до останку віддані своїм господарям, про що написано чимало книг, життєвих історій. Як можна пояснити своїм чотирилапим друзям, що їх не покинули, про них не забули… а просто трапилась біда.

Якось я побачила Іскру зовсім знесиленою, вона лежала в бур’яні, неподалік рідної оселі, і вже не могла рухатися. Обережно перенесла її на подвір’я, а серце краялося від жалю, від безвиході.

Цей біль з часом притупився, адже я вже оплакала Іскру. Але, як виявилось, вона кудись зникла. І раптом, прийшовши згодом у сільську раду у власній справі, почула таку розмову. Якась жінка стурбовано просила старосту порятувати собаку, яка безпомічно лежала в бур’яні на одній із сільських вулиць. Швиденько пішли туди разом. Так, це була вона – Іскра! Але серце защеміло від жалю! Рудий, яскравий колір її шерсті потьмянів, в очах – глибока печаль. Але життя ще не покидало її: вона продовжувала вперто чекати господарку, яка має обов’язково повернутися. Вони так любили одне одного, прожили разом стільки щасливих, радісних днів!

…Людмила Андріївна, як ми дізналися трохи згодом, не змогла побороти тяжку недугу, знайшовши свій останній прихисток на кладовищі в обласному центрі. А Іскру сусіди поховали на рідному їй сільському подвір’ї, переказуючи цю драматичну історію один одному.

Ось такою є собача вірність, яку не здолають ні час, ні голод, ні холод. І добре, що є серед нас такі люди, які цінують це почуття, рятують тварин, яких особливо багато залишається без господарів у час війни, створюючи притулки, розшукуючи адреси вимушених переселенців, які з тих чи інших причин не змогли забрати з собою свого чотирилапого улюбленця.

А ми, люди, іноді буваємо такі черстві й бездушні один до одного, хоча війна має пробудити в нас зовсім інші почуття, і цим ми наближатимемо перемогу. А іскра співпереживання (згадаймо ще раз цю вірну, віддану тварину) має бути, особливо зараз, у серці кожного з нас. І її не загасити ніяким болем, стражданнями, втратами, якщо ми разом. Пам’ятаймо про це!

З розповіді Валентини, жительки с.Бишкінь, записала Олена ЛУБЕНСЬКА.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар