Стрічка новин
Таку допомогу може отримати кожен: 10 грудня відзначався Всеукраїнський день безоплатної правової допомоги, приурочений до Дня прав людини. Моряк із Балтики: А насправді він наш земляк – Борис Петрович Грушко, 1927 року народження. На жаль, чоловік уже відійшов у засвіти. Але У Лебедині під час пожежі згорів чоловік: 2 жовтня о 09:14 на лінію екстреного виклику «101» надійшло повідомлення про загоряння літньої кухні по вул. Зарудка в м. Дорогі співвітчизники! : Щиро вітаємо усіх християн з Воскресінням Христовим! Великдень – свято духовного очищення та оновлення, яке сповнює наші серця непохитною вірою Творчість наших читачок: На сьогодні, коли клятий ворог порушив кордони нашої рідної України, руйнує наші міста і села, жорстоко вбиває мирне населення, по-варварськи Треба знайти сили, щоб протидіяти біді: Щорічно 30 липня в усьому світі відзначають Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений у 2013 році Генеральною Асамблеєю ООН. Російська військова техніка продовжує чатувати на кордоні з Сумською областю: І розташована  доволі близько. Про це  у медіа-центрі "Україна" повідомив речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко. За його словами,  Любі і милі жінки! Щиро вітаємо вас з першим весняним святом – 8 Березня!: В цей святковий день весняний, Вам, найкращим, незрівнянним, Побажання жителів Лебединщини враховані!: Шановні земляки! Нещодавно Лебединщину сколихнула шокуюча звістка про те, що у результаті реалізації адміністративно-територіальної реформи наш край Відповідальність рятує життя: У зв’язку з великою кількістю пожеж у житловому секторі та частотою знахідок вибухонебезпечних предметів громадянами, співробітники Лебединського районного сектора

Саме так. Та мелодія зринає з її душі і втілюється в музичні композиції та поетичні рядки. Шановні читачі тижневика, певно, пам’ятають поетичні доробки Тетяни Боровик, видрукувані на сторінках нашого видання. А як вона грає на музичних інструментах – фортепіано, роялі! Шкода, що не чули. Хіба що її рідні, окремі друзі, знайомі. Тож сьогодні представляємо Тетяну Миколаївну читацькому загалу.

– Перш за все, Тетяно Миколаївно, хоча б коротенько, розкажіть про себе.

– Місто Лебедин – моє рідне. Тут пробігли, інакше не скажу, всі роки мого життя – від на­родження до сьогодення. А їх уже чималенько. У цьому будинку, де нині мешкаю, я народилася, зростала, тут все дихає історією нашого роду по маминій лінії. У ньому чимало сімейних реліквій, які ретельно зберігаю. Тут я зазнала жіночого щастя, зростали мої доньки – Оля та Світланка. Звідси, на жаль, відійшли у засвіти мої дорогі батько – Микола Степанович Вовк (військовий за професією, учасник бойових дій у Другій світовій війні, а в мирний час – годинниковий майстер) і мама Надія Петрівна (швея-майстриня, тому ми з сестрою Валею завжди ходили в однакових платтях, пошитих нею, навіть на весілля, котре святкували в один день).

Дитинство моє було щасливим: наша лебединська природа манила нас побігти скупатися в річці Вільшанці у літню пору, майнути до лісу за ягодами та грибами, на луки – за квітами. Дитяча компанія на нашій вулиці була згуртованою, тож весело і різноманітно проводили час. Здобуття знань проходило у міських школах №2 і №6. Це теж був щасливий час. До цих пір пам’ятаю своїх дорогих учителів.

– А як сталося, що музика заполонила Вас на все життя? Хтось зіграв у цьому роль?

– Мій батько мав прекрасні слух і голос. Він чудово грав спочатку на гармошці, а згодом – на баяні. Цьому мистецтву навчився сам, а ще, вочевидь, це закладено в нього генетично. Неабияку роль зіграв тут і мій рідний дядя Микола Петрович – мамин рідний брат. Він закінчив музичне училище, викладав музику в одному з навчальних закладів  Харківської області, згодом переїхав до Норильська, де теж працював музичним керівником у дитячому закладі, писав для його вихованців музичні твори і опери. Отож, коли ми з сестрою підросли, під час чергової відпустки дядя Коля, прослухавши наші «музичні дарування», порадив батькам віддати нас, дівчаток, до музичної школи. В мене було велике бажання грати на піаніно, однак у той рік на це відділення набір закінчили. Запропонували «баян». Я вперто вимагала: піаніно. Коли тодішня директор школи Антоніна Іванівна Коротун прослухала мене, то відразу зарахувала на навчання до класу «фортепіано». Музика так захопила мене, що я навіть забувала про відпочинок. Дівчатка-однолітки бігли в кіно, на танці, а я хапала папку з нотами – і до музичної школи. Отож, успішно здобула і середню, і паралельно музичну освіту, пройшовши повний курс по класу «фортепіано».

– А чи пробували продовжити навчання, тобто здобути вищий музичний фах?

– Так. Двічі вступала до музичного училища, але, на жаль… Тоді були великі конкурси. То я заочно здобувала педагогічну освіту в нашому Лебединському педагогічному училищі імені А.С.Макаренка (відділення «дошкільне виховання) і працювала викладачем музики в Михайлівській школі, потім – акомпаніатором секції художньої гімнастики спортивної школи, а згодом – музичним керівником дитячого садочка «Чебурашка» (аж до його закриття). Робити спроби ще вступати в музичний заклад не було можливості: сім’я, маленькі донечки потребували уваги. А потім доля привела мене в управління праці й соціального захисту населення міськвиконкому, де вела секретарські справи і кадрову роботу. Звідти й пішла на заслужений відпочинок.

Музична освіта допомагала мені у житті. Із задоволенням брала участь у різних мистецьких заходах, у художній самодіяльності. А тепер просто граю для власної душі, для рідних, друзів, знайомих.

– Тетяно Миколаївно, в які моменти хочеться швидко сісти за піаніно і зіграти якусь мелодію?

– Коли цього потребує душа. Трапляється, роблю якусь справу, скажімо, полю городину, і раптом сусід включив музику. Ні, думаю, у мене є своя музика. Кидаю сапку – і до хати. І полинула своя мелодія, скажімо «Ностальгія», котру написала сама. Трішки посумувавши, зіграю веселої. То раніше. А тепер, коли душу огортають біль і печаль за рідну Україну, яку спопеляє у руїни ворог, забираючи людські життя, рука зрідка тягнеться до клавіш, і звідти линуть лише сумні ноти.

– Чи є у Вас найулюбленіші музичні твори?

– Я їх всі люблю. Але особливі почуття в душі викликають сьомий вальс Шопена, романс «Я встретил Вас», мої власні твори «Ностальгія» та «Зачарування». Приємно, що ці два останні викликають емоції й у моїх друзів, рідних, знайомих. Такий ось приклад. У мого сусіда, котрий нещодавно поселився з родиною неподалік мого будинку, був день народження. Я його привітала, а потім покликала в дім, аби подарувати власний музичний твір. Граю. Оглядаюся, а в нього сльози струмочками з очей. Коли пролунали останні акорди, він підійшов до мене, поцілував мою руку й мовив: «Дякую за мелодію, за тонку Вашу душу. Ви розчулили мене. У школі я був шибеником, ніколи в житті не плакав. А тут… Яку все ж таки силу має музика!»

Свої музичні твори через відео відсилаю сестрі Валі, яка проживає далеко від мене. Вона щиро дякує і… плаче. Хвиля емоцій охоплює не лише її, а й усіх, хто слухає мою музику, мою гру. Я рада з цього. Тож свої власні відчуття передала поетичними рядками:

Коли звучить моє фортепіано,

Я поринаю у чарівний світ,

Я забуваю і печалі, і тривоги,

Є тільки я і музика моя.

Мені дуже до вподоби старовинні вальси ще 1911 року «Сон в окопах», «Сирень цвела», «Лазурное море», «Тоска безисходная» Оскара Строки, вальс М.Шепунова, присвячений Марії Вечора. Ноти цих стародавніх вальсів мені подарував у свій час відомий лебединський баяніст Фурсов, друг мого батька. Я їх вивчила та із задоволенням виконую. А ще люблю вальс маминої молодості «Ожидание». Вона теж дуже любила його.

–Ви ж, Тетяно Миколаївно, де б не були за межами міста, побачивши рояль чи фортепіано, намагаєтеся порадувати публіку своєю грою. Так?

–Це правда. Мене особливо приваблює місто Тростянець, його історія, геолокації, чарівні краєвиди. Ми з друзями побували біля озера, грота «Німф», у парках Чайковського, «Поляна ведмедів», музеї шоколаду, відвідали Круглий двір, палац Голіцина та інші пам’ятні місця. З приємністю дарувала відвідувачам Круглого двору власні музичні композиції і старовинні вальси, виконуючи їх на білому роялі, що там встановлений. А ще люблю подорожувати, відвідувати музичні фестивалі. На жаль, на сьогодні Тростянець, як і Лебедин, поранений ворогом. Місто намагається заліковувати рани. Але для цього потрібен час.

– Які емоції вихлюпуються з душі, коли сідаєте за піаніно і починають звучати перші музичні акорди?

– Різні. Насолода,радість, піднесення. Душа співає, а з нею радіє все довкола. Іноді – ностальгія за минулим. А нині – сум і печаль за долю нашої рідної України.

– А як Вас захопила поезія? Це від когось у спадок чи в якийсь момент прийшло само по собі?

– Ще в школі я любила складати твори. Але прозові. Коли почала працювати в дитячому садочку, виникла необхідність писати сценарії до різних свят. От тоді й заримувалося: до конкурсів на різну тематику, загадки для дітвори, пісеньки-куплетики. Та й друзі почали звертатися за допомогою скласти вітальні рядки чи то до дня народження, чи то до якогось свята.

– А свій перший, уже більш-менш солідний поетичний твір, надру­ко­ва­ний у одному із видань, пам’ятаєте?

– Звісно. Це «Мелодії осіннього лісу». Пішла до лісу по гриби – аж раптом, зачарована красою, заримувала її у поетичні рядки:

Співав осінній ліс, співав,

І гілочки на скрипках ніжно вигравали,

Стояла я і слухала мелодію оту,

І серце в мене завмирало.

Тут поєдналися музика й поезія. Бо як інакше? Ризикнула віднести його до редакції газети «Будьмо разом». Дякую, що схвалили і надрукували. Потому з’являлися все нові й нові вірші. Душа підказує, як і про що саме їх складати.

– Яка тематика найбільше захоплює?

– Особливо мене хвилює осіння природа. Іду якось осіннім садом, аж раптом майнули такі рядки: «А щічки в осені, мов яблука червоні…» Ось так само собою складається, йдучи з душі.

Люблю через поезію передавати свої почут­тя до України, рідного міста, рідного дому.

Я люблю свою хату і подвір’я, і сад,

Де у ньому у серпні достига виноград,

Де цвітуть чорнобривці,

тихо бджоли гудуть,

І горіхові крони прохолоду дають.

Плавно річка Вільшанка свої води несе…

Як її, Україну, не любити за це?»

– Але сьогодні душу переповнюють інші почуття: болю, жалю, образи, ненависті до ворогів, тому від початку війни до сьогодні майже не сідала за піаніно. Свої відчуття з приводу ситуації в Україні передала такими поетичним рядками:

Моя Україно, прекрасна, єдина,

За що тобі доля припала така?

Молюся за тебе, другої не треба,

Ти у мене – єдина, ти у мене – одна!

Жили ми спокійно і гадки не мали,

І навіть не знали, що буде війна…

– Ваші захоплення музикою, поезією передалися донькам, онучці Юлі?

– Вони і зять Олег люблять, коли я граю на піаніно, коли читаю свої поетичні твори. Але мають різні професії, різні захоплення.

–Тетяно Миколаївно, дякуємо за цікаву і змістовну бесіду, за насолоду від Вашої музики і поезії. Чекаємо нових музичних і поетичних творів. Здоров’я і натхнення для цього. А головне – мирного неба, перемоги нашій Україні.

Бесіду вела Надія СОЛОДОВНИК.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар