Стрічка новин
Заходи пожежної безпеки в побуті: Переважна більшість пожеж виникають у помешканнях громадян. Наші оселі становлять велику пожежну небезпеку. Значна кількість горючих матеріалів у вигляді меблів, Що робити, якщо ваші права як пацієнта порушені?: Людина, яка опиняється в лікарні, часто відчуває себе беззахисною, адже її благополуччя та добре самопочуття залежать від інших людей. Щоб Молодi були ми: Випускники Лебединського медичного училища імені професора М.І. Сітенка працюють у різних куточках України і далеко Доброта і милосердя – їхня візитівка: При Лебединській цент­ральній лікарні пра­цює паліативно-хоспісне ста­ціо­нарне відділення (керівник Сергій Костюк). Виїзна бригада цього відділення обслуговує за місцем Уривки Лебединських розмов: Дві жінки розмовляють біля АТБ в Лебедині: – Мій чоловік сказав, якщо я буду важити 100 кг, він мене покине. Вночі 24 березня російські військові обстріляли ракетами класу "повітря-земля" Охтирку: Вночі 24 березня російські військові обстріляли ракетами класу "повітря-земля" найбільш густонаселений мікрорайон Охтирки на Сумщині. Повідомляє Суспільне Суми з посиланням Не допустити зривів у постачанні природного газу населенню: ТОВ «Сумигаз Збут» звернувся до Міністерства енергетики України з проханням вжити всіх можливих заходів для недопущення зривів у постачанні Українські військові знищили п’ятьох представників російського військового керівництва: Ідеться про підполковника, майора й трьох лейтенантів. Про це повідомили на Facebook-сторінці стратегічних комунікацій ЗСУ. Було ліквідовано таких російських військових, Як було колись i як – зараз: Колись на міському стадіоні Лебедина взимку завжди було людно. Лебединці каталися на ковзанах, влаштовувалися змагання із зимових видів спорту. Увага! Оголошення для жителів Сумської області!:   Державна установа «Сумський обласний контактний центр» повідомляє, що у зв'язку з великим навантаженням на «гарячу лінію» 0800301501, та з метою

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

  

Ця мила жіночка з’явилася у нашому місті нещодавно, тобто стала його жителькою. Із гомінкого й багатолюдного Харкова пе­ре­бра­лася до тихого й затишного Лебедина, поближче до доньки й зятя, до своєї малої батьківщини. А ще Віра Михайлівна привезла сюди чарівний і яскравий світ своїх захоплень вишивкою, в’язанням. Її привітна оселя сяє яскравими кольорами майстерно вишитих рушників, картин, ікон, наволочок на подушки.

І це ще не все. Її донька Олена і зять Андрій, онуки Максим і Владислав залюбки одягають у святкові дні вишиванки, які подарувала їхня мама і бабуся, внісши в них свою творчу фантазію і доклавши до них свої дбайливі і майстерні руки. А скільком рідним, друзям, сусідам подарувала вишиті вироби, зв’язані теплі шкарпетки для холодної пори року, килимки з різнокольорової тканини!

«Не можу прожити й дня, аби не покласти на тканину хрестика, не вишити квіточку чи листочок, – зауважує у нашій розмові Віра Михайлівна. – Тоді мені й день повноцінний, коли з картини посміхаються щойно вишиті сонечко або яскрава троянда».

Потяг до прекрасного у Вірочки Горової з дитинства. На ту пору 50-х минулого століття, коли воно випало, в селах і жінки, і діти вишивали. Ось і вона одного разу придивилася до цікавої техніки виготовлення міні-килимів на мішковині та й попросила свого татка, аби зробив такий шестигранник із дерева та натягнув мішковину. Згодом дівчинка порадувала батьків і своїх подружок власним виробом – килимком із червоних ниток. А потім поклала перші хрестики на тканину. Вийшло! Відтоді, з раннього шкільного віку, й почалося заняття Віри ремеслом вишивання. Спочатку – по трафарету, а з часом брала зразки виробів у подружок, знайомих тіточок-односельців із села Потопиха, що на Липоводолинщині, де дівчинка народилася. Рахувала хрестики  і вправно переносила їх на тканину. Так з’явилися перші рушники, картини із зображенням краєвидів природи. Особливо тоді була дівчині до душі картина «Оленка з оленем» – такий на той час своєрідний бренд у вишиванні.

Не залишила Віра улюбленого заняття, коли навчалася уже у старших класах Подільківської середньої школи, в учи­лищі зв’язку м.Харкова, коли дівоча романтика покликала до далекого від рідної України Казахстану. Та все ж доля визначила їй постійне місце проживання – кількамільйонний Харків, де вони з чоловіком Василем Борткевичем купили в приватному секторі будинок, в якому прожили все життя. Хоча в той час Вірі Михайлівні доводилося сутужно з вільним часом (робота на заводі «Комунар», на базі спорттоварів, на різних підприємствах, турбота про родину, городчик, садочок, квітники), але вона не полишала улюбленого заняття. Купувала трафарети вишивок, вишукувала їх у календарях, журналах – і з-під майстерних рук «виходила» краса.

Якось Віра Борткевич забігла до подруги, а та вишиває ікону. Відразу ж майнула думка: «А чому б і мені не спробувати?» В Харкові були великі можливості у придбанні матеріалу для вишивання. І Віра Михайлівна поспішала до спеціальних магазинів на зразок «Умілі руки», на базари, де працювали відповідні крамнички, вишукувала там трафарети картин, ікон до душі і потім вишивала їх.

З часом освоїла й техніку вишивання бісером. “Це ж, мабуть, складно?” – запитую майстриню. “Нічого складного немає. Якщо є бажання, є мета, то обов’язково все вийде. І так у кожній справі. Якщо людина налаштована на вдалий, позитивний ре­зультат, то вона його досягне”, – зазначила Віра Михайлівна.

Сьогодні, коли лиха година прийшла в Україну, майстриня все ж складає для себе нові плани: правнучатам Іллюші та Міланці вишити іконки, рушнички. Та й дітей, і себе особисто ще порадувати чимось новеньким. Добре, що тепер вільного часу вдосталь. Прибрала в квартирі, їсти зварила – і до улюбленого заняття. Щоправда, сум часто огортає душу, бо ж відійшли у засвіти її любі, ще зовсім молодий синочок Олексійко та чоловік Василь Якович, з яким упродовж усього спільного життя ділили радості й печалі. Всього було на подружньому шляху. Та все ж тепер і сонечко засяє у квартирі Віри Михайлівни, коли навідуються дочка Олена із зятем Андрієм, онук Максим з родиною, які мешкають у Лебедині, коли приїжджають із Харкова онуки Кирило, Владислав з родиною. Особливо радіє прабабуся Віра правнучаткам. І тоді світліє в її душі, тепліє на серці. А це значить, що вона налаштовується на нову творчість, на створення нової краси у своїх вишивках і вишиванках.

Многії літа Вам, Віро Михайлівно! Нехай Ваші майстерні руки вишивальниці не знають утоми.  

                               

Надія Нестеренко.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар