Все далі від нас лихоліття Другої світової. Цього року відзначаємо 75-ту річницю. На жаль, все менше залишається ветеранів, учасників, свідків тієї страшної війни. Цього року, у зв’язку з карантином, не відбудуться урочистості біля Меморіалу Слави. Але пам’ять про героїчний подвиг українського народу жива. Тож згадаємо тих, хто здобував мирне майбутнє, переглядаючи світлини минулих років.

Ветеранам Другої світової війни Лебединщини присвячується.

Тюльпани і гвоздики - обеліск,

І прізвища, яких нам не злічити.

Упали сльози, як свічковий віск.

Війна болить - їй довго ще болiти.

                Все менше ветеранів серед нас,

                Німий вогонь на вітрові тріпоче,

                Але той травень у серцях не згас

                І дивиться безмовно в наші очі.

О дай нам, Боже, тільки у кіно

Війни обличчя бачити жахливе,

Благословивши крихітне зерно

На доброти таке жадане жниво.

                І доки ще на грудях ордени

                Цвітуть, як мальви біля хат білявих,

                В полоні нездоланної весни

                Вклонімось ветеранам величавим.

Там на могилі молодий солдат

Охороняє спокій побратимів.

Землиця-мати отча у стократ

Схилилася і молиться незримо,

                Приходь же, травню, і зірницю кинь,

                Щоб проросла тугими колосками.

                Нехай ніколи піднебесна синь

                Сумними не зайдеться кольорами.

Пташиний спів хай небеса торка,

І зелень розшумується на схилах,

Та не затихне пам’яті ріка,

Як той вогонь на фронтових могилах.

                Юрій ТІТОВ, м.Київ,

                член Спілки письменників України,

                інвалід першої групи з дитинства.