Стрічка новин
Наш сучасник: Володарі надзвичайно важливої та відповідальної професії енергетика покликані забезпечувати для людей світло, тепло і затишок, комфорт у їхніх оселях, в Кількість  хворих  зменшується: За  минулий    сьомий тиждень, з 14 по 20 лютого 2022р.  включно,  в  Лебединській  міській  об’єднаній територіальній громаді зареєстровано 262  хворих Орден «Золота Зірка» отримав начальник Охтирського гарнізону, командир військової частини А0563 полковник Денис Дикий: Саме під його керівництвом велися запеклі бої з підрозділами збройних сил російської федерації за місто Охтирка та її околиці.  Раніше Віч-на-віч з головою обласної організації Національної спілки журналістів України, Заслуженим журналістом України Віктором БОЙКОМ: Віктор БОЙКО: «Журналістика – не та професія, яку потрібно рекомендувати. Тут, як кажуть, або – є, або – немає». Два серця 30 років у коханні i злагодi: Щедре зимове сонечко подарувало чудовий сонячний день подружжю Григорію та Тетяні Лещенкам з Лебедина, які вже 30 років у шлюбі. Як Здоров’я - понад усе!: За минулий тиждень, з 29.03. по 4.04.2021 р. включно, по Лебединській міській об’єднаній територіальній громаді зареєстровано 223 хворих на COVID-19. Будьте обережні під час зимової риболовлі: Нинішня зима характеризується нестійким температурним режимом. Після суворих морозних днів настає кількаденне потепління. Саме такі періоди є небезпечними для любителів У новий рік – з новими надіями: Закінчився рік – дуже складний для української економіки. Скільки підприємств вимушені були закритися, не витримавши жорсткої конкуренції. Наше місто – Ветеран гема і сьогодні в строю: У ці красиві, погожі серпневі дні святкує своє 85-річчя Леонід Гема із села Ворожба Лебединського району. Черговий трюк?: Телефонний дзвінок вечірньої пори збентежив не на жарт. «Чому це в п’ятницю, вже по закінченню робочого дня турбує «Сумигаз­збут»? –

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

Скажете, шановні читачі, дивний заголовок. Так, але він відображає цікавий світ захоплень нашого земляка, жителя м.Лебедина Івана ЖУВАКА. Тож давайте познайомимося з ним ближче.

– Іване Миколайовичу, перш за все, розкажіть про себе. Яким життєвим шляхом уже пройшли?

– Я звичайний сільський хлопчина. Народився й виріс у селі Олешня Охтирського району. Батько, Микола Іванович, працював дільничним інспектором міліції, мама, Тетяна Федорівна, – у сільському відділенні зв’язку. Нас із старшою сестричкою вони виховували в праці, в любові, прагнули, щоб ми виросли порядними людьми. По успішному закінченню місцевої одинадцятирічки я вступив на факультет менеджменту Сумського національного аграрного університету. Паралельно з навчанням займався фріфайтом, тобто українським єдиноборством. Це знадобилося мені по закінченню вишу. Два роки пропрацював у моєму рідному селі тренером з цього виду спорту. Але за фахом не вдалося працевлаштуватися. Тренерська робота приносила задоволення, однак дітей у школі стало мало, заробіток незначний. В цей час познайомився з гарною дівчиною Вірою (вона родом з Липоводолинщини). Але я добре усвідомлював, щоб створювати родину, потрібно твердо стати на ноги. Я серйозно підійшов до одруження: спочатку – власний дім, а потім – сім’я. Тож поїхав на заробітки в близьке й далеке зарубіжжя. Заробив грошей і купив дім, у який привів Вірочку.

– То чому обрали Лебедин?

– Місто знаходиться між Охтирським і колишнім Липоводолинським районами. От і обрали «золоту» середину (посміхається). А ще дослухався до поради мого знайомого, який мешкає в Лебедині. Взагалі,  містечко подобається: затишне, привітне. Покрівський мікрорайон, де мешкаю, теж до душі: поряд ліс, річка, недалеко до центру, а ще оточують привітні, щирі люди.

– А тепер розкажіть про Ваше улюблене заняття.

– Якось в Охти­рці познайомив­ся з молодим чоловіком, який займається філі­гранною справою – виготовляє вишукані паркани, меблі й інші речі з металу, а ще інсталяції різного плану. Мене його вироби вразили. Тож подумав, а чому б мені не спробувати? Вочевидь, у мені прокинувся закладений генами талант, виплеснувши назовні з глибини душі. Мій дідусь по маминій лінії, Федір Кирилович, який проживав у селищі Зноб-Новгородське Шосткинського району, був неабияким ремісником. Мені здавалося, що дідусь уміє робити все на світі. Він мав неабиякий художній смак. Це ж передалося й моїй сестрі Олі. Вона чудово пише картини. А я вирішив створювати своєрідні «малюнки-скульптури», «малюнки-візерунки» з металу. Став уявляти перед собою виріб, а потім брав до рук молот, дроти, метал і мудрував над ним. Певні мистецькі задатки в мені проявилися й тоді, коли взяв до рук гітару та заграв.

– І що Ви виготовляєте?

– Ковані речі з металу, зокрема фігурки різних звірів – оленя, білочки, зайця, а ще ворота з хвірткою, паркани, декоративні меблі, гойдалки, поштові скриньки. Останні роки перед Новорічними та Різдвяними святами біля свого двору по вулиці Покрівській виставляю фігурку оленя. Він світиться вогнями у вечірній час і, думаю, що радує перехожих і проїжджих. Всі ці речі виготовляю для себе, на замовлення друзів, знайомих, родичів.

– Певно ж, Ви отримуєте від цього задоволення?

– Звичайно. Я би не займався цією справою, якби не подобалася. Виготовивши той чи інший виріб, мені тепліє в душі, милуюся ним, а це дає мені натхнення на подальшу роботу. Перший поціновувач  – дружина. Вірочка зараз у декретній відпустці, доглядає за нашою донечкою Варюшкою. Дружина завжди поряд, тому в будь-яку хвилину підкаже, порадить. Я дуже вдячний їй за це.

– Ви ви­готов­ля­єте речі тільки з металу?

– Не лише. Можу й з дерева. Люблю облаштовувати свою господу, своє подвір’я. Зокрема, посадив молодий сад. Взагалі люблю господарювати, не шкодую для цього свого часу.

– Іване Миколайовичу, знаємо, що у Вас ще є одне захоплення: любите «наздоганяти» вітер.

– Так. Захоплююся мотоспортом. Нас називають байкерами. Це йде з дитинства. Перший мотоцикл мені купив батько. Я сам навчився їздити. Потім захотілося мати більш сучасний, тому заробив грошей і купив. Нині маю «Хонду». Цей мотоцикл мені дуже подобається. Він для мене своєрідний друг. Серед чоловічого загалу є два види «любителів їзди»: ті, хто раз проїхав і більше не сідає; ті, хто спробував проїхати й більше не полишає свого сталевого коня. Я відношуся до другої категорії. В місті є така собі мотоспільнота. Ми часто збираємося, і не просто так – поганяти на мотоциклах. Ні. Ми беремо участь у різних заходах: мотопробігах, рок-фестах, байк-зльотах. Зокрема, нещо­давно з нагоди 30-річчя Дня Незалежності України брали участь у Всеукраїнському мотопробігу єдності. Він вирушив із Західної України. По дорозі на схід держави до нього приєднувалися байкери з різних регіонів. Ми теж приєдналися. Це було захоплююче.

– Які відчуття охоплюють Вас, коли сідаєте за кермо «Хонди»?

– Почуття свободи, піднесення. Здається, «наздоганяю» вітер. Взагалі,  мені подобається наша байкерська спільнота. Всі дружні, здатні на взаємовиручку, взаємопідтримку, почуття братерства, що панує поміж нами. Ми ніколи не залишимо друзів у біді. А якщо зробити якусь добру справу – то всі гуртом. Нещодавно вирішили встановити мотолавочку в парку Шевченка в центрі міста. Влада, спасибі, пішла назустріч. Скинулися коштами. Я виготовив її, гуртом облаштували. Тепер тут перепочивають лебединці, тут місце для зустрічі нас, байкерів.

– Які маєте плани на майбутнє?

– Хочеться розвиватися. Маємо бажання створити громадську організацію мотоциклістів-байкерів, аби мати офіційний статус. Хочеться  зробити ще щось корисне для нашого міста, наприклад, провести мотофестиваль. А там – час покаже.

– Іване Миколайовичу,  дякуємо за зустріч, за бесіду. Бажаємо успіхів, здійснення Ваших на­мірів. Нехай не вичерпується Ваша фантазія по створенню філігранних виробів. І обов’яз­ково наздоженіть вітер. Хай щастить Вам особисто, Вашій молодій родині, Вашим друзям-байкерам.

 

НА ЗНІМКУ: Іван ЖУВАК поряд із власноруч виготовленими оленями біля міської новорічної ялинки.

Фото Вікторії БЕРЕСТ.

Бесідувала Надія Солодовник.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар