Ця жінка під час спілкування випромінює якусь загадковість, непідробну симпатію: і в тому, як веде бесіду, як уміє слухати і чути, переймається долями людей, як мило усміхається. Тому й не дивно, що, маючи вищу педагогічну та юридичну освіту, Світлана СТЕБЛЯНКО вже більш ніж 25 років очолює в Лебедині і районі службу, яка займається реєстрацією актів цивільного стану (РАЦС).
А це – долі людей: і щасливі, й з гірким присмаком, де один день не схожий на інший. Як живеться Світлані Стеблянко в такій круговерті подій? Давайте послухаємо разом.
– Про що мріяла Світлана в дитячі, шкільні роки?
– Мріяла вчити дітей, щоб в усьому бути схожою на свою першу вчительку Євдокію Миколаївну Бушу. Вона була чуйна, добра. Так сталося, що ми з нею жили на одній вулиці і часто до школи ходили разом. В дитинстві я була зовсім крихітною дівчинкою, тому Євдокія Миколаївна допомагала мені нести до школи мій величезний портфель. По дорозі ми багато спілкувались, тому для мене вона була завжди взірцем.
– Ви пам’ятаєте своїх учителів? Яка це була школа?
– Звичайно, пам’ятаю. У старших класах взірцем для мене була вчителька російської мови. А навчалась я у Великобубнівській школі Роменського району Сумської області.
– Як давно Ви живете в Лебедині? Якою була Ваша сім’я та якими були її традиції?
– Проживаю в Лебедині з 1987 року і відразу ж полюбила це місто. Особливо приємно вразили мене казкові ліси, озеро, чисте повітря. Сім’я в нас була дружна та дуже працьовита. Так як я народилася в Новорічну ніч, то з моєю появою в родині Новий рік святкувався лише вдома. На свято Великодня особливою традицією було випікати духмяні пасочки з родзинками. Цього дня ми разом з батьками завжди спостерігали, як сходить сонце, а воно було на Великдень особливо грайливе.
– По яких предметах мали в школі п’ятірки? Який би предмет викладали, якби були вчителем? Зараз часто бачитеся з однокласниками?
– Мала п’ятірки з російської мови, бо дуже любила свою вчительку. Подобалось виразно читати вірші. Після закінчення школи вступила в педагогічний вуз у місті Києві.
– У Вас був свідомий вибір професії? Це були цікаві роки?
– Так, я довгий час працювала вчителем, але в 1996 році вирішила змінити сферу своєї діяльності – прийшла в органи державної реєстрації актів цивільного стану. Це був мій свідомий вибір. Ця робота трішки схожа з професією вчителя, більш ширша, я б сказала. Робота у відділі державної реєстрації актів цивільного стану вбирає в себе людські переживання, радість, горе. Тут, можна сказати, проходить життя людини від народження до останнього подиху. І намагаюсь бути потрібною людям, допомагати їм вирішувати зачасту складні життєві питання, юридично грамотно надавати консультації. Для цього і здобула другу вищу юридичну освіту. Обидва вузи закінчувала в Києві. Київ я дуже люблю. Там залишилися мої друзі, там живуть мої брати та сестри.
– Які риси мами і тата Ви увібрали в себе? За що їм вдячні?
– Працелюбність. Саме такими були мої батьки Михайло Федорович і Раїса Іванівна, за що їм вдячна. Цю ж рису передала своїм дітям.
– Якщо рахувати від 1 до 10 балів, наскільки вважаєте себе щасливою? Чому? Ви пам’ятаєте своє весілля?
– На 7 балів, поки що. Однак я вдячна долі за мою родину, за те, що маю хорошого чоловіка та чудових дітей – Яну і Тараса. Своє весілля я добре пам’ятаю. До речі, познайомилися ми з моїм майбутнім чоловіком Сергієм саме на Новий рік. Так що у Новорічну ніч все задумане обов’язково має здійснитись.
– Коли у Вас поганий настрій, що робите, щоб почуватися краще?
– Намагаюся думати про щасливі миттєвості мого життя.
– Якби Вам довелося змінити своє ім’я, яким би воно було?
– Навіть не хотіла б його змінювати. Бо ім’я Світлана означає щось світле, райдужне. Такою хочу залишатись у очах людей, які мене оточують.
– Ваше ставлення до сімейних династій? Серед Ваших друзів, знайомих є такі?
– Династія – це добре. Але в нашій родині такого не спостерігається. У кожного своя життєва доріжка, і для кожного світиться своя зірочка. Та й серед моїх друзів, знайомих династій немає.
– Кого вважаєте в житті своїми наставниками? Розкажіть про них.
– Моїм наставником є чудова людина – Людмила Петрівна Свергунова. Одним словом її не охарактеризувати. Людмилу Петрівну в Лебедині знають і шанують. Не одну життєву долю поєднала вона. Її серце відкрите для людей, для добрих вчинків. Вона неперевершена! Вдячна їй за те, що передала мені свій життєвий досвід та великий професіоналізм, адже пропрацювала у Лебединському відділі реєстрації актів громадського стану протягом 20 років.
– У Вас жіночий колектив? Розкажіть про своїх колег. Які новації впроваджуєте в роботі?
– У нас суто жіночий колектив (на знімку). Всі колеги добре знають свою справу, тому мені з ними працюється легко. Всі завзяті, енергійні, швидко сприймають новації, які доводиться втілювати в життя. Зміни в роботі відділу відбуваються постійно. На сьогоднішній день обслуговуємо всю громаду Лебедина та району, тому роботи у нас вистачає. Новинкою є те, що при народженні дитини для того, щоб зареєструвати малятко, не потрібно мати ніяких папірців з лікарні. За допомогою лише одного повідомлення на мобільний телефон мами, яке надійшло від лікаря, можна зареєструвати немовля. Разом із реєстрацією народження дитини відділ може надати ряд послуг, пов’язаних з цією подією, зокрема, замовити 9 послуг, необхідних при народженні. Дві з них є обов’язковими, решта – надається на вибір.
Щодо обов’язкових послуг, то «єМалятком» можна скористатися, щоб:
– зареєструвати народження дитини та отримати відповідне свідоцтво;
– визначити походження дитини, тобто у свідоцтві про народження буде вказана інформація про матір та батька малюка.
Є ряд послуг на вибір, про які ми при зверненні розповімо молодим батькам більш докладно.
Слід зазначити, що необхідні послуги можна отримати в короткий строк за однією заявою у відділах ДРАЦС, або на Порталі Дія.
До слова, процес запуску комплексної послуги «єМалятко» у Лебединському відділі державної реєстрації актів цивільного стану вже стартував. Зараз вона набула великої популярності.
– Дякуємо за інформацію. Вона буде потрібною для молодих батьків.
– Звичайно.
– Вам доводиться поєднувати людські долі і, на жаль, їх роз’єднувати з певних причин. Щось залишилось у пам’яті?
– Звичайно, так. Радіємо, коли молодята створюють сім’ї, і водночас прикро бачити, коли вони руйнуються. Але в моїй пам’яті залишився факт поєднання двох доль уже в зрілому віці. У кожного в цій парі був попередній шлюб, але через тяжку хворобу вони втратили свої половинки та залишились самотніми. Щасливий випадкок допоміг їм зустрітися через багато-багато років. І знову цей палкий погляд, як в юності. О, пам’ятаю це весілля! Які ж вони були щасливі! Дещо, звичайно, сором’язливі, та кохання залишилось, як в юності. Осіб, які поєднали свої долі, не називаю, так як це конфіденційна інформація. Рада за них. Нехай вони живуть довго й щасливо!
– До речі, скільки часу триває весільна церемонія?
– Скорочена, коли молодята обмінюються обручками та отримують свідоцтво, – 5 хвилин. Урочиста церемонія триває 20 хвилин. Молодята розкорковують шампанське, цілуються, дякують батькам. А ми ведемо це все дійство, керуємо процесом.
– Що Вас непокоїть у зв’язку з демографічною статистикою?
– Вона, на жаль, вкрай тяжка. Смертність випереджає народження майже в десять разів. Останнім часом багато людей помирає від тяжкої хвороби, спричиненої коронавірусом. Тому рекомендую всім вакцинуватися, особливо в старшому віці. Бережіть себе і навколишніх!
– Якби Вам довелося жити в іншій країні, яку б Ви обрали? Де довелося побувати, що приємно вразило?
– Я нізащо не зраджу своій Україні, і жити в іншій країні не хочу. Мені доводилось подорожувати за кордоном.Це неперевершені враження! Цікаві звичаї, культура в інших країнах. Особливо вразила мене Італія. Але, скажу відверто, коли повертаюся знову додому, то передчуття радості переповнює мене. У нас дивовижні ліси, поля, ріки, озера. І так хочеться глибоко вдихнути чисте повітря, милуватися цією красою.
– Що читаєте з періодичної преси? Цікавитесь політикою?
– Люблю газету «Будьмо разом». Вона така позитивна, матеріали, висвітлені в ній, доступні й цікаві, на мій погляд, для кожної людини. Політикою я також цікавлюсь, по-іншому зараз не можна.
– Новий рік для Вас подвійне свято – 1 січня святкуєте й день народження. Як, зазвичай, його проводите?
– Це родинне свято, і святкую його в колі близких і рідних людей.
– Ваші побажання читачам тижневика «Будьмо разом».
– Всім здоров’я, мирного неба і здійснення бажань.
І традиційні
7 бліц-запитань
– Ваше улюблене хобі?
– Люблю танцювати.
– Яку б пісню могли проспівати від початку до кінця?
– Улюблена пісня «Снег кружится».
– Ви по життю лідер?
– Так.
– Якби джин запропонував виконати три Ваші бажання, якими б вони були?
– Благополуччя в житті моїм дітям, а ще – здоров’я, миру.
– Якби Ви виграли в лотерею, куди б витратили гроші?
– На цікаві подорожі.
– Якби Ви були артисткою, яку роль хотіли б зіграти?
– Доброї феї.
– Яка б тваринка могла покращити Ваш настрій?
– Кицька.
– Дякуємо, Світлано Михайлівно, за відверті відповіді. Користуючись нагодою, щиро вітаємо з днем народження і бажаємо світлих, радісних днів нового року – і в роботі, і в особистому житті.
Розмову віч-на-віч
із Світланою Стеблянко
організувала і провела
Олена Лубенська.