Стрічка новин
Прилетів журавель...: Уривки Лебединських розмов: У маршрутці, яка курсує вул. Сумська. Розмова між пасажирами: – Скільки людей всадилося, невже не можна 15-ку пустити. Дмитро ШУМАЄВ:  «Країна-оазис посеред пустелі»: Дмитро ШУМАЄВ – лебединець, закінчив школу № 5, потім ВПУ лісового господарства та Сумський національний аграрний університет. Вже декілька років 102: що трапилось? з 19 по 25 липня 2021 року: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м.Ле­бедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 146 заяв та повідомлень громадян, З минулого межиріцьких хуторів (продовження): Протягом майже 200 років існування рекрутчини і постійних загарбницьких воєн Російської імперії тисячі наших земляків загинули в різних куточках Європи Кандидати на посаду міського голови: Лебединська міська територіальна виборча комісія завершила реєстрацію кандидатів для участі у місцевих виборах. Завершена процедура реєстрації Провели рейд: 25 червня працівники Сумського районного Управління Головного  управління ДСНС України в Сумській області, спільно з працівниками Лебединського держ­лісгоспу, ...У добрий вечір, щедрий вечір: -Зоєчко, ми не змінюємо правила? Прогулянка не від­міняється? – відкрила двері в дім сусідки Наталя. – Так сьогодні ж щедрувальники ходять. АМК РЕМ-БУД оновлює дорогу на Лебединщині: Наразі працівники компанії «АМК РЕМ-БУД» здійснюють поточний дрібний ремонт автомобільної дороги загального користування місцевого значення на території Лебединщини, Шановні громадяни!: Дотримуйтесь правил безпечного поводження при виявлені підозрілого предмету схожого на вибухонебезпечний пристрій або невідомих предметів! Ознаки, що вказують на можливу належність

Перегортаючи домашній фотоархів, зупинилася на фотопланшеті, де зазнятий весь наш 10-В 1971 року випуску. Ой, та це ж півстоліття минуло з того часу, півстоліття по закінченню нашої улюбленої школи №6! І так захотілося перебрати по намистинці долю кожного однокласника, кожної однокласниці. На знімках всі вони юні, 17-річні хлопці й дівчата. Попереду було ціле життя!

А тепер ось до тих сімнадцяти додалося ще півстоліття. Час у цей відрізок промайнув надто швидко. Тому виникла думка зібрати докупи ті життєві намистинки в один разок, аби вийшов він гарний і привабливий.

Звісно, спочатку про наших учителів, котрі спрямували стежини кожного учня на широку життєву дорогу. Директор школи Михайло Федорович Зінич – чудовий керівник, прекрасний педагог, Заслужений учитель України. Він так  уміло знаходив підхід до кожного учня, що той не послухати його не міг, просто не міг собі цього дозволити. Маючи щиру й добру душу, Михайло Федорович був вимогливим, тож за це поважали його й педагоги, й учні. А ось завуча Леоніда Григоровича Мовчана боялися – мав не лише суворий вигляд, а й суворий характер. У нас було два класних керівники (так сталося). Спочатку в дев’ятому, коли ми прийшли із восьмирічної школи №2 м.Лебедина і Червленівської восьмирічної, нас взяла під своє крило Любов Григорівна Євдокименко, вчителька математики (на жаль, на фото її нема). Ми відразу звикли до неї. Ще б пак! Душевна, добра, щира, а ще молода і дуже гарна та приваблива жінка. А як учитель – вимоглива, співпереживала за кожного з нас і вчила життєвим премудростям. Хоча клас був збірним, вона відразу згуртувала його. Та якось, по закінченню уроку, зайшов до нас директор. І почав здалеку: розпитував, як нам школа – подобається чи ні, чи ніхто не ображає. «У нас все добре!» – твердили ми. «Тоді, будь ласка, вислухайте мене. Я забираю від вас Любов Григорівну. Переводжу її в інший клас в якості керівника. Так потрібно в інтересах школи! Думаю, ви пробачите мене, як директора, за таке рішення». Словом, порадився з нами. Ми неохоче погодилися: дівчатка зронили сльозу, а хлопці засумували. Проте, ми щодень бачилися, бо «наша Любочка» викладала в нас математику і вела математичний факультатив, який відвідували майже всі учні, хоча декому математика була ні до чого, бо не планували з нею пов’язувати майбутню професію. А ось учителька була до душі всім. Потім вона декілька років займала посаду заступника директора школи з навчально-виховної роботи.

Керувати нами прийшла Віра Лаврентіївна Кузьменко, вчителька російської мови та літератури. «Добрячка», як згодом з’ясувалося. Любила нас і оберігала, як мама. І вже по закінченню школи ми весь час вважали і Любов Григорівну, і Віру Лаврентіївну своїми класними мамами.

Ми любили всіх учителів, які викладали в нас різні предмети: Галину Арсеніївну Сахно (Ткаченко) – за образність української мови, вмілу передачу особливостей тих чи інших літературних героїв; Любов Костянтинівну Галицьку – за цікаві досліди з хімії; Валерія Костянтиновича Трофімова – за вміння переконати нас, що, на наш погляд, не зовсім цікавий предмет «фізика», насправді потрібен і дійсно цікавий; Павла Яковича Яценка, такого собі мрійника, який «виводив» нас у Всесвіт, у зоряне небо, викладаючи астрономію. І дівчата, й хлопці захоплювалися військовою справою, бо підполковник Василь Архипович Холошенко виховував у нас «військову» дисципліну, зібраність, відповідальність і дав основи військової справи. Нам дуже подобалося, переодягнувшись у «військову» форму, шикуватися на спортивному майданчику, здавати рапорти, а потім розбирати і збирати автомат Калашникова та знайомитися з принципом роботи переносної радіостанції й іншими основами військової справи. Захоплюючими були екскурсії в історію світу й нашої держави разом з Олександрою Федорівною Кириченко та ознайомлення з країнами світу на уроках географії Клавдії Романівни Радченко, з красою і розмаїттям природи на уроках біології Євгенії Михайлівни Логвиненко (теж чомусь відсутні їхні фото). А ось Антоніна Петрівна П’ян­кова вчила дівчат у майбутньому бути вправ­ними господинями – готувати, ши­ти, в’язати, а ще бути порядними.

Окремої розповіді заслуговують наші вчителі фізичної культури – Іван Степанович Радченко (у хлопців) та Павло Петрович Логвиненко (у дівчат). Чимало їхніх учнів, випускників школи №6, стали кандидатами в майстри і майстрами спорту в різних видах, а найбільше досягнення – Олімпійськими чемпіонами.

У той час нам здавалося (а воно так і було), що в школі працювала педагогічна еліта міста, бо ж кадри підбирав сам директор. А він був вимогливим і до вчителів, і до учнів.

Мої дорогі однокласники залишили добрий слід на землі. Звісно, в кожного з них своя життєва дорога. І тут варто зазначити, що ніхто з них не зійшов із правильного шляху. Чимало моїх однокласників здобули вищу освіту і стали вмілими фахівцями обраної професії.

Медичний інститут закінчила Валюша Жулід і була чудовим лікарем-педіатром обласного центру. На жаль, прожила лише півстоліття, і, як не парадоксально, але важка хвороба вкоротила їй віку. Галина Матвєєва була хорошим математиком і заступником директора школи №2. На жаль, нещодавно відійшла у Вічність. Надя Чирва (теж чомусь немає на фото, на жаль, нині покійна), Паша Магаляс, Юра Олійник вирішили стати інженерами сільського господарства, тож закінчили сільськогосподарські вузи. Дівчата працювали в нашому місті, Юрій – у Магаданській області, а коли аграрний сектор «наказав довго жити», став успішним бізнесменом, відомим у тому регіоні. Саша Лимар знаний у нашому місті. У політехнічному інституті здобув фах інженера-хіміка. Тривалий час працював начальником лабораторії  на колишній ФПФ – крупному підприємстві нашого міста, а потім, коли воно перепрофілювалося, Олександр Петрович певний час трудився у відділі економіки міськвиконкому, потому очолював управління праці та соціального захисту населення Лебединського міськвиконкому, адже заочно закінчив ще й економічний факультет.

Людочка Соловей з дитинства любила книги, літературу, тож недарма, закінчивши інститут культури, віддала життя бібліотечній справі, причому тривалий час була завідувачкою різних бібліотек нашого міста. Математичним вундеркіндом у класі був Вітя Ольховик. Тому, закінчивши Харківський технічний вуз, багато років працював інженером крупного на той час Харківського підприємства, згодом – керівником будівельної фірми.

Катя Голуб після школи поїхала до Ленінграда (Санкт-Петербург). Успішно закінчивши там медучилище, трудилася за фахом в одній із лікарень міста на Неві.

Коля Карпенко – наш організатор різних добрих справ (а згодом і зустрічей класу по закінченню школи), «заводила», весельчак. Впродовж багатьох років займав надто серйозну посаду головного інженера комбінату комунальних підприємств м.Лебедина. Чистота в місті, благоустрій – то його справа. На жаль, тяжка хвороба забрала його життя.

Таня Гришко ще зі шкільних років обшивала своїх однокласниць, подруг, рідних. Створювати вишуканий одяг своїми руками – то її стихія. По закінченню технікуму швейного профілю все життя пропрацювала майстром, конструктором, бригадиром на Лебединській швейній фабриці.

Наші червленівські хлопці й дівчата, вірні рідній землі, присвятили себе селу, його розвитку і розквіту. Сільська праця була до душі Гриші Кураковському (працював головним іженером у Червленівському господарстві, на жаль, рано обірвалося його життя, на знімку теж його немає), Гриші Зубку, Васі Лубенському, Толі Іваненку (вже відійшли у Вічність), Володі Мовчану. А ось Катя Рева, за фахом – бухгалтер, зводила дебіт з кредитом у приміському колгоспі імені Леніна. У ньому ж працювала керів­ником фермерського підрозділу Ніна Мартиненко.

На різних підприємствах міста Лебедина самовіддано трудилися Коля Буздалін, Оля Ященко, Вітя Середа, Вася Герасименко. Ніночка Мовчан готувала смачні страви для дітвори у школі №3 нашого міста. Володя Азаров справно ніс службу пожежника-рятувальника на Сумському «Хімпромі». А ось Коля Гурлай теж служив, але вже на військовому аеродромі під містом Пирятином сусідньої Полтавщини.

Життєві обставини і поклик романтики відправили у сусідню державу (це тепер) Зіну Петрову, двох Сергіїв – Реву і Кірпікіна. Там вони знайшли своє призначення. Галя Алхімова теж побувала далеко від рідного дому, аж у Казахстані та Якутії. Та все ж ностальгія по українській землі, по рідній стороні повернула її на свою малу батьківщину, як і однокласницю Галинку Лукіну.

Окремо варто сказати добрі слова про Петю Підвезька (Петрушу – так лагідно ми всі називали його). Чому? Бо мав добряцький та веселий характер, здатність у будь-яку хвилину прийти на допомогу. А ще, мабуть, тому, що був найменшеньким на зріст серед однокласників. Ми до нього ставилися, як до свого молодшого братика. Закінчив профтехучилище у Сумах, поїхав до рідних братів у Ялту. Там він здобув авторитет і повагу за свої золоті руки і чудовий характер. Петро Петрович став неабияким майстром-червонодеревщиком. Не один мешканець того південного міста, не один його чиновник чи заможний власник котеджу на березі Чорного моря (і навіть Азовського) згадують і по сьогодні цього майстровитого чоловіка за його вишукані роботи з дерева, що залишилися у спадок і майбутнім поколінням. На жаль, нещодавно життя нашого Петруші раптово обірвалося. І знову ж, на жаль, майже третини наших однокласників, більшості наших учителів уже немає поряд з нами: відійшли у Засвіти. Але є пам’ять. Час від часу збираючись, ми вклоняємося їм, вшановуємо хвилиною мовчання. А ще згадуємо, згадуємо…

Переважна більшість моїх однокласників залишилася вірна рідному місту. Вони принесли йому користь у різних його сферах, різних галузях. На сьогодні в Лебедині мешкають їхні рідні, друзі, приятелі. Прочитавши цей матеріал, вони, впевнена, згадають тих, хто дорогий серцю.

Це ж вирішила зробити і я. Вийшов ось такий спогад, бо всі однокласники мені теж дорогі серцю, хоча й минуло півстоліття від нашого випуску із Лебединської середньої школи №6.

Юність ніколи не забувається, не стирається з пам’яті. І часто в неї повертаєшся, особливо уже в літньому віці. Хоча б у думках...

Надія НЕСТЕРЕНКО (СОЛОДОВНИК),

член Національної спілки

журналістів України,

ветеран журналістської справи.

Коментарі  
0 #1 Людмила 02.12.2021, 19:39
Зворушливо. Я закінчила школу №6 у 1969 році. В 1965-му, в рік відкриття цієї школи, наш клас перейшов із школи №2 і став 7А. Більшість вищезгаданих вчителів викладали і в нас, а Любов Григорівна була класною керівницею. По закінченню школи наш клас неодноразово зустрічався, останнього разу - в серпні 2019 року - на півстоліття закінчення школи.
Цитата


Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар