Стрічка новин
Аліменти: запитуєте – відповідаємо: Чи можна стягувати аліменти на утримання дитини, перебуваючи у шлюбі? Сповнена світла й тепла: Її душа відкрита до людей. Це відчувалося відразу при нашому першому знайомстві. Та це не було спеціальне зна­йомство. Просто потреба Лебединська «стіна плачу»: Був колись тут дитбудинок, потім дитсадочок, Де діти гуляли, Батьківщину-Україну в піснях прославляли. Кращі юні науковці Лебединської громади 2021 року:   Кінець березня 2021 року ознаменувався найвагомішим змаганням інтелекту серед учнівської молоді Сумщини – обласним етапом Всеукраїнського конкурсу-захисту Одні прибирають, інші – смітять: Ця купа сміття сфотографована по вул.Будильській (неподалік колишньої ФПФ), біля дороги. Раніше там стояв бак, куди зносили сміття мешканці цієї До 140-річчя заснування учбового закладу: 2021 рік є знаменним для Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1. Цього року він святкуватиме 140-річчя від дня 102: що трапилось? з 20 по 26 липня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 117 заяв та повідомлень громадян, з них 7 на момент реєстрації містили Відновлення доріг – питання високої пріоритетності: Стан доріг загального користування на Лебединщині завжди було риторичним питанням. Незадовільна якість доріг – це проблема не останнього року. “Моя мала батьківщина”: На горизонті мого життя горить і горітиме найяс­кра­віша із зірок – зірка мого дитинства – село Грунь. Моє рідне село Шахрайки «перевірили» 82-річного дідуся на коронавірус: Зловмисниці зайшли у будинок 82-річного дідуся, мотивуючи свій візит необхідністю нібито виміряти йому температуру. Спочатку розповідали про поширення

Було це давно, ще в період «хру­щовської відлиги». Биш­кінський колгосп ім.К.Марк­­са значно від­ставав від ін­ших господарств у зби­ранні ранніх зернових. Тому райвиконком вирішив надати допомогу відстаючим. Із Пашкового в Бишкінь був направлений трактор із причіпним комбайном та досвідченим екіпажем.

Вони активно включилися в роботу і постійно перевиконували норми виробітку.

Галя, дружина механізатора Іва­на із Пашкового, наготувала сма­коликів і вирішила у вихідний день провідати свого чо­ло­віка. Вона прийшла на тiк, де постійно зна­ходився вагар, який зважував зерно в міш­ках та заносив дані у журнал реєстрації. «До кого Ви прийшли?» – запитав він. «До комбайнера Івана», – відповіла Галя. Вагар Микола, як і більшість українців, ні­коли не втрачав нагоди пожартувати, через що постійно влипав в якусь історію. Недарма в народі кажуть, що в істо­рію можна ввійти, а можна й вляпатись.

Так, одного разу в компанії моло­диків, що відпочивали на природі, невчасно закінчилось спирт­не, треба було йо­го поповнити. На свою біду, вони зустріли саме Миколу і запитали в нього, де можна придбати якісного самогону. Він назвав адресу і застеріг, що потрібно запитати Галю і тільки Галю. А чоловік у Галі був дуже ревнивий і з найменшого приводу відразу кидався в бійку. Почувши стукіт, двері відчинив саме він і запитав: «Чого вам?». «Нам Галя потрібна!» – навперебій відповіли молодики. «А, так вам Галя потрібна!» – уточнив чоловік і, довго не думаючи, відразу почав розмахувати кулаками. Одного дістав правою, другого – лівою. Потім поцікавився, хто їх направив. І Микола теж отримав свою порцію.

Так було якось і з бригадиром. Угле­дів­ши Миколу, який кудись пос­пі­шав з мішком за плечима, бри­­гадир запитав: «А ти це куди з міш­ком біжиш? І враховуючи, що ти з тих, хто кроку не зробить, щоб не збрехати, з задоволенням послу­хаю твою чергову побрехеньку». «Звісно, можна було б і збрехати, та не маю на це часу. Тобі ж, як керівнику, признаюсь, – майже пошепки відповів Микола. – Приїжджав з Малої Ворожби сват, так він розповів, що в Низах прорвало греблю. І щука так пішла, що мужики прямо палками рибу глушать. Taм рибу хто мішком несе, хто возом везе. Оце і я зараз зайду до свого діда та візьму підсаку, може, й мені пощастить щось упіймати».

Бригадир стьобнув коня, галопом підскочив до свого двору, виніс сорокаметровий волок, гримнувши на старшого сина, щоб той швидше сідав на віз. «А в чім справа?» – запитав той. «По дорозі поговоримо», – відповів бригадир.

Дорогою розповів, що можна за один раз віз риби наловити: «На по­во­­роті річки Псел, під Малою Ворожбою, неглибоко. Ми й перекриємо річку».

Тягали, тягали той волок, але, крім дрібних окунців, так нічого й не спіймали. Розлючений бригадир, повертаючись назад, зустрів Миколу біля двору, схопився з воза і оперіщив його батогом. «За що!?» – зарепетував Микола. «Щоб не брехав!», – від­різав бригадир. На що ображений Микола відповів: «Так ідея ж твоя була, щоб я що-небудь збрехав. А тепер ще й б’єшся!».

Так і цього разу на току Микола вирішив заради жарту розіграти Галю. Він здивовано запитав: «Так то Ваш чоловік?». «Так, – відповіла Галя. «А чому це Вас так здивувало?». «Та він усім розповідав, що холостий і проживає сам, – ввійшов у роль Микола. – Тут у нас вже й посватався. Он до тієї молодиці». І вказав на жінку, що стояла на містку комбайна і затарювала зерно в мішки. Це була вродлива молодиця – висока, струнка, пишногруда. Вона вправно зав’язувала мішки і, ніби граючись, коліном вибивала їх на стерню. Від могутнього удару ті вилітали, наче артилерійські снаряди.

Але вона, звісно, не знала, що, дякуючи Миколі, вже «посватана».

«Куди ж моєму миршавому Іванові не закохатися в таку красуню!», – подумала Галя. Їй стало дуже сумно.

Іван, побачивши, що при­їхала його дружина, за­кінчив загінку, зупинив свій агрегат і побіг на тік. Галя, нічого йому не пояснюючи, зацідила ку­­лаком межи очі. «Чи ти зду­ріла!» – заволав нічого не розуміючий Іван і почав від­би­ватися від розгніваної дру­­жини. Всі, хто перебував поблизу, збіглися подивитися на це ви­довище. Прийшла і ця статна жінка.

Галя, побачивши свою «крив­дницю», покинула би­ти чоло­віка і вчепилася в розкішні коси мо­ло­диці. Красуня не розгубилася, розвернула Галю і міцним, натренованим ударом могутнього коліна врізала нападниці під зад. Галя полетіла сторчака прямо під дверцята «гaзика» голови колгоспу, який щойно під’їхав і жахнувся сцені, що розгорталася на току. «В таку гарячу пору що ви за розборки тут вчинили? – запитав він. – Дайте журнал. Де вагар?». Але вагар утік, прихопивши журнал реєстрації.

Та не вдалося Миколі залишитися без покарання. Хоча він і уникнув фізичної розправи, та втратив роботу. Так заради жарту Микола й цього разу влип в історію.

Олексій ДУЧЕНКО,

м.Лебедин.

Додати коментар