Стрічка новин
З 1 грудня на Сумщині розпочинається заборона на лов раків: Сумський рибоохоронний патруль повідомляє, що з 1 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року в області триватиме заборона на Спільна акція тижневика «Будьмо разом» та підприємств, організацій Сумщини продовжується: Незабаром ми відзначатимемо тридцяту річницю Незалежності України. Подія, яка стала епохальною для всіх громадян країни, внесла серйозні корективи в подальший Всеукраїнський тиждень у міських бібліотеках: Сьогодні модні гад­же­ти витісняють та­ке необхідне для все­бічного розвитку дитини чи­тан­ня книг. У кращому випадку юне покоління вибирає електронні видання. Не допустити зривів у постачанні природного газу населенню: ТОВ «Сумигаз Збут» звернувся до Міністерства енергетики України з проханням вжити всіх можливих заходів для недопущення зривів у постачанні Що для вас осінь?: Прекрасна й чудова пора – осінь. Вона дарує нам останні теплі дні в році, забарвлює все навколо в дивовижні й На Лебединщині чоловік обібрав матір: Із заявою про крадіжку в поліцію звернулась 77-річна жителька Лебединького району. Жінка розповіла, що тривалий час відкладала Для військових РФ, які потрапили у полон, створять спеціальні табори: Оскільки їх чисельність дуже велика. Про це заявила омбудсмен Людмила Дєнісова в інтерв»ю «Лівому берегу»: «У нас є кілька покинутих колоній. Порушив – отримуй!: За період весняно-літньої заборони вилову водних біоресурсів інспекторами Сумського рибоохоронного патруля проведено 31 рибоохоронний рейд та викрито 262 порушення природоохоронного Життя, довжиною в століття: Шкільні роки не повертаються, але вони в нашій пам’яті. Перша вчителька, перший і останній дзвоник, перша прочитана книга, перша закоханість... За розбійний напад на пенсіонерку - 7 років: Лебединським відділом Сумської окружної прокуратури в суді доведено вину 23-річного молодика в розбійному нападі на 75-річну пенсіонерку.

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

Газету «Будьмо разом», яка є обласним виданням, читають тепер і в селі Кіндратівка Сумсько­го району, де знаходиться центральна садиба ТОВ «Агрофірма Лан». Співзасновником і директором його є мо­лодий, але талановитий керівник в галузі сільського господарства Євген Кіріченко.

Щоб познайомитися ближче з Євгеном Сергійовичем і тру­дів­никами цього господарства, ми й вирушили в с.Кіндратівку, що знаходиться за 30 км від міста Суми і 8 км від смт Хотінь. Зустріли нас там щиро і дружелюбно, а розмова вийшла цікавою і відвертою.

– Євгене Сергійовичу, роз­кажіть трішки про себе. Де народилися? Ким є Ваші батьки? Чи не продовжили Ви сімейну трудову династію?

– Народився я в селі Кіндратівка Сумської області Сумського району. Після того, як мій батько повернувся з військової служби, ми переїхали в Суми, тому що він закінчив Сумський машинобудівний технікум і став студентом політехнічного університету (Харківський на той час). Закінчивши його, розпочав свою трудову діяльність на заводі «Насосенергомаш». Моя мама працювала бригадиром малярно-штукатурної бригади. Я навчався в школі №9 міста Суми,  далі – в профтехучилищі №2. Після його закінчення відслужив в українській армії, потім закінчив заочно політехнічний університет за професією «гідравліка, пневматика» – по такій же спеціальності, як і мій батько. Працював деякий час разом із батьком, займався насосним обладнанням. Коли в 90-ті роки сільське господарство стало непотрібним у нашій країні, було дуже важко виживати. Батько на той час почав доволі серйозно займатися бізнесом. Відбулися зміни і в колишньому колгоспі імені Кірова, що в нашому рідному селі Кіндратівка. Після його реструктуризації була створена агрофірма «Лан». Колишній голова правління Віктор Олександрович Дятленко попросив батька, щоб він вклав свої інвестиції в агрофірму, адже не було ні посівного матеріалу, ні солярки. Відтоді й розпочалася історія агрофірми «Лан».

– Ваше село має досить цікаву історію. А чим подобається воно Вам? Скільки на даний час живе людей, чим зайняте праце­здатне населення?

– Село Кіндратівка територіально знаходиться на кордоні з Російською Федерацією. Землі в нас – це степ, лісостеп, чорнозем. Місця дуже красиві – є багато ставків, чудова природа, особливо якщо спостерігати з висоти пташиного польоту.  Хотінь була власністю Г.Кондратьєва, там є дубова алея, яку він посадив, а сучасна школа знаходиться в його будинку. Він отримав хотінські й кіндратівські землі.  Населення села практично не змінюється, становить приблизно 1600 чоловік. Основна трудова зайнятість – в агрофірмі «Лан», також у смт Хотінь діє підприємство  «Фавор», що є складовою однойменної компанії – одного з найкращих виробників металічної упаковки в Україні, у Писарівці – цегельний завод. Однак все ж частина людей виїжджає за кордон.

– Який середній вік працюючих у агрофірмі? Чи не бракує спеціалістів?

– Середній вік працюючих в агрофірмі «Лан» становить приблизно від 30 до 45 років. Спеціалістів завжди не вистачає, зокрема, агрономів, зоотехніків, ветлікарів. На сьогоднішній день Кіндратівці й агрофірмі пощастило, що штати в нас повністю укомплектовані, зокрема, з числа випускників Сумського національного аграрного університету. В основному люди працюють з худобою, тому що це найважчий процес – 24 години на добу, 365 днів на рік, і він безперервний, ніколи не зупиняється. Якщо, скажімо, вирізати тваринництво, 120 чоловік залишиться без роботи.

– По якій ціні приймається молоко?  Є в селі пасовища?

– Ми займаємося молочним тваринництвом. У нас 1200 голів корів, випасу немає, є безприв’язне утримання, доїльні зали. За рік ми надоюємо 9 тис. літрів молока на корову. Здаємо молоко екстра-класу на три молокозаводи – на «Данон», в Ромни і Охтирку. Ціна на молоко стабілізувалася, тому що є дефіцит молочної сировини. Не кожен може поставити в себе переробку, тому що потрібне обладнання, будівлі, спеціалісти та й до всього цього – велика конкуренція.

– У селі є школа, клуб, пошта? Чи все це тільки в Хотіні?

– У Кіндратівці є і школа, і дитячий садок, і клуб, і пошта (пересувне відділення). У школі навчається 100 дітей, від 1-го по 11-й клас. В клубі проводяться різні культурно-масові заходи. Є художня самодіяльність, хор. У Кіндратівці неодноразово проходив фестиваль «Хліборобська пісня».

– Що Вам пригадується із дитинства, юності? Чи хотілося б щось повернути з минулого?

– З дитинства, яке пройшло на території Кіндратівки (в Сумах я тільки ходив до школи, а в п’ятницю батьки знову привозили в село), я звик до різної роботи, доводилося допомагати по господарству бабусі з дідусем. Все моє дитинство пройшло тут. Особливо цікаві моменти – це купання на ставках, рибальство, походи в клуб, де показували кіно, організовувалися танці. Про все це можна багато розповісти.

– Ваша життєва дорога привела Вас у сільське господарство. Не шкодуєте про це? Можливо, мріяли про щось інше?

– Життєва дорога, якщо сказати точніше, повернула мене в сільське господарство, тому що я пам’ятаю фрагмент свого дитинства, коли моя бабуся (по материній лінії) сказала: «Онучку, все рівно ти повернешся в Кіндратівку і будеш тут працювати». Я їй на те: «Про що ти говориш? Я ж у Сумах живу, працюю». Я якось і забув про ці слова, але все так і вийшло, коли батько вклав сюди інвестиції. Мені рідніше й ближче сільське господарство, ніж машинобудівна промисловість. Це я зрозумів уже потім. І зараз дякую Богу за це.

– Що достигає на ланах агрофірми «Лан»?

– На сьогоднішній день ми вирощуємо зернові – озиму пшеницю, озимий ячмінь, весь комплекс технічних культур для тваринництва – кукурудзу на силос, люцерну, літні багаторічні трави, соняшник, кукурудзу на зерно. Плануємо в наступному році ввести в сівозміну гречку і горох.

– Зібраний урожай цього року порадував? Не завадили засуха, шкідники?

– По ранніх зернових, порівняно з минулим роком, урожайність трішки гірша, але значно краща, ніж у наших сусідів: зібрали пшениці по 55 центнерів з гектара, ячменю – 45 ц/га, порадували соняшник і кукурудза, корм для худоби заготовлений у повному обсязі. Щось краще, щось гірше – погода вносить свої корективи. У минулому році врожайність зернових складала 70 ц/га, комбайнер заробляв від 100 до 110 тис. грн. у місяць, відповідно й податок був сплачений у розмірі 19,5 відсотка.

– Зерно агрофірма продає, чи має щось із переробної промисловості?

– Зерно продаємо, перероб­ляємо його тільки для тваринництва.

– На медичне обслуговування люди не скаржаться?

– У нас є свій медпункт з необхідними лікарями для надання першої медичної допомоги. Коли лікар оглядає хворого, і йому необхідна більш професійна медична допомога, його направляють або в районну лікарню, або в Хотінь, де є опорна лікарня.

– Євгене Сергійовичу, на Вашу думку, що краще: купити, продати чи здати землю в оренду?

– Щодо землі, то скільки людей, стільки й думок. Насправді, земля – це товар, тут питань немає, кожен може розпоряджатися нею як завгодно. Хтось на своєму паї щось вирощує, хтось здає в оренду, хтось готовий на сьогоднішній день продати пай. Я до землі ставлюся як до годувальниці, як до матері. Завдяки тому, що в нас є тваринництво, в землю вноситься достатньо органіки, її переорюємо, особливо після таких культур, як соняшник і кукурудза. Тому якщо людина не може належним чином доглядати за своєю землею, то краще здати її в оренду. Я акцентую увагу на тому, що не потрібно землю продавати, тому що це те, що постійно буде годувати людей та приносити дохід. Це моя особиста думка. Найбільше за оренду можуть дати селянам так звані латифундисти, яким на села, які вже вимирають, байдуже. Вони укладають договір на 45 років: посіяли, зібрали урожай – і поїхали в Київ чи за кордон. Ми беремо в оренду землю під 10 відсотків. Але мало державних програм, які б могли нас підтримувати, як, наприклад, за кордоном, де платять гарні дотації. Тому сподіваємося на самих себе, на колектив, який працює, як єдине ціле.

– Кому б хотіли подякувати через газету «Будьмо разом»?

– Подякувати слід усьому трудовому колективу агрофірми «Лан», тому що це люди, які трудяться самовіддано. Коли починається посівна, працювати доводиться, буває, у 2-3 зміни, також при зборі урожаю, який необхідно зібрати й доладувати в стислі терміни, за погожої днини.

– Улюблена Ваша цитата.

– Батьківщина і мати – не продаються.

– Євгене Сергійовичу, що побажаєте читачам тижневика «Будьмо разом»?

– В першу чергу, здоров’я, це найголовніше. Його не купиш ні за які гроші, особливо під час епідемії коронавірусу. Потрібно берегти, любити себе, тому що людина, яка не любить себе, не досягне ніяких успіхів.

Бесіду вів Василь СЕМЕНЕНКО.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар