Стрічка новин
102: що трапилось? з 28 вересня по 4 жовтня  2020 р: Протягом  звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 126 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили Обережно: гриби!: У період збирання та заготівлі грибів збільшується кількість випадків отруєнь. Серед основних причин – вживання неїстівних грибів або неправильно приготовлених У місті на День Незалежності України відкрили меморіал “МІГ-29”: В Лебедині пройшов урочистий мітинг присвячений одразу двом світлим подіям. Однією з них є відзначення дня, Наша баба Дуня: Я так і знала, що й цього разу мене не дуже приязно зустрічатиме на при­вітному, витоптаному без утоми гусячими лапами Карантин: Так, саме цим словом пояснюється те, що люди стали менше спілкуватися між собою, відчуваючи себе зазомбованими телевізором: що сьогодні скажуть, Лариса Матвіїва: «Творчість стала стилем мого життя»: Напередодні Дня журналіста розмову віч-на-віч ведемо із нашою колегою, з якою ми працювали в 90-х роках наприкінці минулого століття На Лебединщині вогнеборці ліквідували загоряння господарчої споруди: 11 травня о 21:39, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Лісна в с. Небезпека обігрівальних приладів: У зв'язку з настанням осiнньо-зимового опалювального сезону, коли розпочинається інтенсивне викорастання обiгрiвальних приладiв, - небезпека виникнення пожеж набирає загрозливих масштабiв. В цей перiод У Лебедині ініціюють найменування «Урочище Бурлюк»: У Лебедині громадськість ініціює найменування безіменного урочища, на місці давно зниклого хутора Семиротівка – місця народження Давида Бурлюка» «Спортивна хата»: У лісопарковій зоні міста теплого сонячного суботнього дня відбулася така ж тепла зустріч членів колективу представництва на Лебединщині громадської організації

Цього разу гостем редакції був Леонід Однороженко, уродженець м. Лебедина, який нині мешкає в Іспанії і приїжджав на гостину до рідного міста.

– Леоніде Миколайовичу, вітаємо Вас на рідній землі. Перш за все, розкажіть, де саме проживаєте в Іспанії?

– Я проживаю у місті Мурсія. Місто і сама область (регіон), що називається Мурсіанська, знаходяться за 50 км від моря. Область аграрна, вирощується багато апельсинів, лимонів, інших фруктів. Словом, там ростуть в основному сади. Є й невеликі підприємства,  зокрема, меблева та взуттєва фабрики. А в основному розвинений аграрний сектор, де вирощуються овочі, фрукти, люди займаються рибальством. А ще розвинений туризм. На сьогоднішній день община українців у цьому місті налічує більше 5 тисяч чоловік.

– Чим Ви займаєтеся?

– Працюю на меблевій фабриці лакувальником, лакую меблі.

– Ви були в Лебедині успішним бізнесменом, мали свій магазин. Що спонукало Вас поїхати із України?

– Фінансова скрута: податки «з’їдали» ті заробітки, що люди мали. І я на той час не мав грошей, щоб вивчити доньку, прогодувати сім’ю й відкласти гроші на майбутнє. От і поїхав їх заробляти.

– І навіть маючи тут бізнес, Ви наважилися поїхати в ту далеку країну, сподіваючись, що там заробітки вищі? Ваші сподівання справдилися?

– Так, заробітки там були вищі. Дійсно, Україна дуже красива, люди емоційні, все добре, але рівень життя низький. Люди отримують копійки, за них жити тут практично неможливо. Вивчити дитину, одягнути, зробити ремонт – це нереально. Якби піднявся прожитковий мінімум, якби давали нормальну заробітну плату, люди, я думаю,  поверталися б із закордоння в рідні міста й села.

– Скільки років Ви в Іспанії?

– Більше двадцяти.

– Ви вже громадянин цієї країни?

– Я маю резиденцію на проживання і працевлаштування.

– У Вас є власне житло?

– Ні, немає. В Іспанії його орендую, а власне – є в Україні, бо маю думку повернутися в рідні краї.

– Розкажіть про своїх рідних, близьких. Де вони, чим займаються, чи вистачило зароблених коштів, щоб вони стали успішними?

– Донька вивчилась, має вищу юридичну освіту, вийшла заміж, з чоловіком і дітьми проживає в Сумах. Син також має вищу освіту, закінчив Полтавський інститут торгівлі, зараз працює в Сумах, але приїжджає до мами – Людмили Миколаївни, яка працює старшою медичною сестрою в Обласному центрі паліативної медичної допомоги (колишній багатопрофільний дитячий санаторій). Я маю онучат, допоміг дітям з придбанням житла, так що фінансовий стан трішки поліпшився  і життя стало кращим.

– Розкажіть про свою маму.

– Її ім’я Олена Олексіївна Однороженко. Все життя пропрацювала в торгівлі, має трудовий стаж більше 40 років, а пенсію – 2,5 тисячі гривень, якої не вистачає, щоб оплатити взимку газ. Я вже не говорю про електрику і все інше. Живе в Лебедині на вул. Кобижча. Допомагаємо їй ми – я і моя сестра.

– Як порівняно з українцями живеться іспанцям?

– Прожитковий мінімум на сьогодні відносний: якщо людина проживає в місті, знімає квартиру, це десь, приблизно до 400 євро. Якщо додати харчування і послуги, це буде десь ще 200-250 євро. А решту можете відмінусовувати.На сьогоднішній день пенсійний вік підняли. Чоловіки виходять на пенсію у 63 роки, в залежності від проплаченої страховки, і від 65. Жінки – від 60 років. Але пенсія дозволяє людям їздити в туристичні подорожі, платити комунальні послуги, і на все інше вистачає. До того ж пенсія перераховується: якщо проплачено мінімум 15 років стажу – пенсія буде мінімум 700 євро.

– Тобто, Ви вже можете там отримувати пенсію?

– Ну, так планую зробити.

– І переїхати сюди?

– Якщо я заберу свій пенсійний стаж, який маю до моменту виїзду (Україна уклала договір з Іспанією про пенсію, є такий договір з Іспанією та Португалією), то ця пенсія буде нараховуватися там і перераховуватися на наші банки.

Я не знаю, яка в Іспанії середня тривалість життя, але люди, які живуть поруч зі мною і маючи за вісімдесят років, їздять на автомобілях, подорожують. Але я планую все-таки повернутися в Україну.

– А які в порівнянні з нашими ціни в Іспанії?

– На продукти харчування практично все ідентично.

– Ви кожного року приїжджаєте в Україну?

– Ні, кожного року не виходить, тому що дають дуже маленьку відпустку – доводиться плюсувати, щоб приїхати хоча б на місяць.

– А що Вас зараз вразило в Україні, чого раніше не бачили? Крім красивих дівчат?

– Наші українки є по всьому світу. Вразило те, що будуються дороги. Коли їхав з Києва, бачив багато гарних доріг. Україна дійсно піднімається, у магазинах є все. Напевно, єдине, чого не вистачає, тільки коштів. 

А в Лебедині приємно вразило те, що на День Незалежності люди ходять у вишиванках, розмовляють українською мовою й те, що вони почали усвідомлювати, що в них є рідна Україна. А от нормальні дороги за містом є, а в місті, на жаль, немає.

Взагалі, в Україні живеться гірше, тому що у владі багато крадуть, а прості громадяни з малими пенсіями й зарплатами від цього страждають.

– У нас є гарні закони, але, на жаль, їх не дотримуються. В Іспанії не так?

– Якщо ти виконуєш закони країни, значить ти законослухняний громадянин. В Іспанії якщо ти платиш вчасно податки, страховку, для тебе відкриті всі двері. А як в Україні, не знаю, бо не живу тут уже 20 років.

– Які тости говорять іспанці?

– Іспанці, коли піднімають рюмку, говорять коротко, конкретно і  ясно: «Салют!», «Здоров’я і багато кохання!».

– З ким із земляків спілкуєтеся?

– З Лебедина тут проживає Саша Міщенко з дружиною, племінницею, багато працюючи, допомагає своїм дітям.  Іноді, по великих святах, зустрічаємося з Сергієм Горішняком.

– Що Ви можете сказати про ситуацію з COVID-19?

– Рік тому було дуже сумно, тому що практично весь наш регіон був закритий, у «червоній» зоні. Але хто працює на «Імпрессах» (це фабрика) і має законні контракти, їм виплачували кошти. Сиділи вдома і отримали стопроцентну оплату за два місяці. В цей період люди ходили в магазини і аптеки тільки в масках. Була комендантська година з 10-ї вечора по 6-ї ранку. Дві людини з нашої фабрики померли від коронавірусу.

– А щеплення люди роблять?

– Я зробив два щеплення і маю європейський сертифікат, який мав показати, щоб купити квиток в Україну. Щеплення безкоштовні. У мене є медична карта з номером телефону. Мені подзвонили (коли підійшла черга за віком), призначили час, коли потрібно прийти, і що все це зробити так само через два тижні.

– Що б Ви побажали лебединцям і читачам газети «Будьмо разом»?

– Бажаю, в першу чергу, всім здоров’я, щастя, щоб в нашій рідній Україні життя покращилося, щоб усе було добре, люди були задоволені життям. А якщо хтось незадоволений, має якісь проблеми, то світ широкий: їдьте, заробляйте і будьте щасливі!

– Дякуємо Вам, Леоніде Миколайовичу, за добрі, щирі побажання. Завжди раді бачити Вас в редакції нашого тижневика. Нехай щастить Вам у житті!

Бесіду вів

Василь СЕМЕНЕНКО.

 

Додати коментар