Стрічка новин
Завжди у творчому пошуку: Кожен навчальний заклад має  свою історію, на сторінках якої оживають учителі, учні, буденний ритм життя і тріумф успіхів. Школа є Перший «Калиновий фест» у селі Велика Рибиця: Цей фестиваль був не схожим на всі інші: творчі колективи Лебединщини та Краснопільщини, народний артист України Іво Бобул, золотий саксофон «Поетичні світлини» Оксани Мороз: Знову римую у зошит слова Відчайдушно учора, У червні закінчується нерест на всіх водоймах: Сумський рибоохоронний патруль нагадує громадянам та рибакам – любителям про терміни закінчення весняно-літньої заборони на лов водних біоресурсів: Коротун – відоме в Лебедині прізвище: Коли я повідомив нашого шановного земляка науковця Миколу Миколайовича Коротуна про те, що збираюся про нього написати, він люб’язно погодився 102: що трапилось? з 13 по 19 квітня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 127 заяв та повідомлень громадян, з них 10 на момент реєстрації містили Демографічна статистика: У Лебедині та районі протягом березня зареєстровано 10 шлюбів та 1 розлучення. У березні на Лебединщині зареєстровано 18 дітей. З День вишиванки: Традиційно у третій четвер травня в Україні відзначається День вишиванки. Цього року, через карантин, не будуть проводитися масові урочистості Тростянець - чарівне місто: Декілька років підряд я відвідую Тростянець, щоб помилуватися його чарівними парками, скверами, історичними спорудами, мальовничими ставками, дендропарком. Велика втрата: На 99-ому році пішов із земного життя Олександр Васильович  Кутковий, один із останніх лебединців-учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні.

Цю фразу багато-багато разів повторювали випускники шкіл 1941 року – чи то десятого чи то восьмого класів – і звичайні учні дев’ятого класу, які після тієї клятої війни 1941 – 1945 років минулого століття вижили.

Чимало їх від шкільного порога вирушило до військкоматів, аби, взявши зброю до рук, захищати рідну землю від ненависного ворога – фашизму. Вони йшли кривавими дорогами війни до переможного кінця, та, на жаль, багато хто поліг на полі бою, як і мільйони співвітчизників, віддавши власні життя задля мирного неба над рідною землею для своїх співгромадян.

Цим фото рівно вісімдесят. Певно, вже нікого з тих, хто тоді сфотографувався на пам’ять, уже немає в цьому світі. Але є їхні рідні – нащадки. Тому це фото дійсно пам’ять про той далекий 1941-ий, про тих із поколінь, хто вивчав основи різних наук у стінах середньої школи села Сватки Синівського, а тепер Гадяцького району сусідньої Полтавщини.

Які тоді села були в Україні! Багатолюдні, а їхні жителі – працьовиті, завзяті, щедрі на добро, щирі на вдачу. У кожній сім’ї зростало і виховувалося по декілька дітей (рідко в яких було лише по одному-двоє). Тому і школи в селах були в основному середні з паралельними класами. Школярі прагнули знань, тому навчалися сумлінно.

Зауважимо, що в роки кривавої війни село вистояло і потому відродилося.

У сімейних архівах нащадків колишніх жителів села збереглися старі фотографії, а разом з ними передається пам’ять від покоління до покоління.

На знімках: учні 9 класу Сватківської середньої школи; педагогічний колектив Сватківської середньої школи (1941 рік, червень). Крайній справа (сидять) – Остап Архипович Смілян, вчитель фізичної культури, який на початку Великої Вітчизняної війни пішов на фронт, закінчив льотні курси. громив ворога і загинув смертю хоробрих.

Фото із сімейного архіву Алли Сепети (Смілян), м. Лебедин.

Додати коментар