Стрічка новин
Відповідальність рятує життя: У зв’язку з великою кількістю пожеж у житловому секторі та частотою знахідок вибухонебезпечних предметів громадянами, співробітники Лебединського районного сектора Є перший кандидат на посаду голови Лебединської ОТГ: Учора, 16 вересня, Лебединська міська територіальна виборча комісія зареєструвала першого кандидата на посаду голови Лебединської міської ОТГ. Українська Конституція або яблуко розбрату і шлях до єдності: В українській мові слово «держава» двозначне. У пункті 1-у 10-ї статті Основного Закону «Державною мовою в Україні є українська мова» Не хлібом єдиним...: Так під час карантину можна охарактеризувати роботу водія хлібної машини Лебединського хлібозаводу Миколи Грицини, який підвозить хліб у Кам’яне. Віват, професіонали!: Вже 26 років поспіль проводиться Всеукраїнський конкурс «Учитель року». Для освітян це чудова можливість розкрити власні творчі здібності, заявити про Валерія Андрієвська: «У нашій хаті, як завжди, дме вітер різних напрямків»: Багато лебединців знає, що досить частим гостем Лебединщини була одна відома людина, ім’я якої великими літерами вписане в історію України. Нардеп відвідав Лебединщину: 22 червня Лебединщину з робочим візитом відвідав депутат Верховної Ради України Микола Задорожній. Спочатку він провів особистий прийом громадян. Педагогічна стежина довжиною в століття: Саме так. А починалася вона десь у 20-х роках минулого століття, коли молода радянська країна (як кажуть, з пісні слова У Лебедині сталася жахлива аварія: Водій, який рухався на великій швидкості по вул.Гастелло, 61, не впорався з керуванням та вилетів прямісінько на подвір’я житлового будинку. За вирощування коноплі житель Лебединщини постане перед судом : Міні-плантацію молодих конопель виявили у полі на околиці селища Ворожба дільничні офіцери Лебединського відділення поліції.

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата
Додати коментар