Стрічка новин
Понад 57 тисяч клієнтів «Сумигаз» жодного разу не сплатили за доставку газу: Власники більше 57 тис газифікованих домо­во­лодінь Сумщини ще жодного разу не сплачували за розподіл газу. Нагадуємо, з 1 січня 2020 Все менше ветеранів серед нас : Все далі від нас лихоліття Другої світової. Цього року відзначаємо 75-ту річницю. На жаль, все менше залишається ветеранів, учасників, свідків Ціни на ринку на 13 травня 2020 року: М’ясо (1кг) – 100-130 грн. Сало (1кг) – 50-120 грн. Безпека під час купання у водоймах: Найпоширенішою причиною нещасних випадків на воді є саме недотримання громадянами правил безпечної поведінки на водних об’єктах, 102: що трапилось? з 16 по 21 березня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 111 заяв та повідомлень громадян, з них 9 на момент ДСНС закликає громадян не провокувати пожежі: Рятувальники нагадують, що легковажне ставлення, примножене на небезпечні для екосистем погодні умови, у більшості випадків може призвести до катастрофічних наслідків, На черговій сесії районної ради депутати прийняли рішення з 10 питань: 6 травня відбулося спільне засідання постійних комісій та пленарне засідання чергової 33 сесії Лебединської районної ради. На засіданні постійних комісій, Згорів житловий будинок: Загоряння приміщення сталося на вул. Приклубній у с. Рябушки Лебединського району. Дзвінок на лінію “101” надійшов 7 липня о 23:59. Вогнеборці приборкували масштабне загоряння: 22 вересня о 02:34 черговий караул 18-ї державної пожежно-рятувальної частини був викликаний на вул. Новопанасівську в м. Лебедин. Береженого Бог береже: Іду містом і дивуюся своїм землякам. Не всім звісно, але переважній більшості. Чому? Занадто вже необережні вони чи, можливо, необізнані

Досьє. Любов Лєгун – корінна жителька міста Лебедина. Закінчила міську школу №1, музичну школу, педагогічне училище імені А.С. Макаренка за спеціальністю

«дошкільне виховання». Працювала кілька років у школі №4, спочатку піонервожатою, а потім ця посада стала називатися «педагог-організатор». Та професія чоловіка (військовий) покликала у світи. Служили на кордоні із Афганістаном, біля м. Ташкент, в Угорщині, в Україні (м. Чугуїв). Повернувшись до рідного причалу – м. Лебедина, Любов Іванівна пов`язала своє подальше життя з мистецтвом – музикою, піснею, народним театром.

Любов Лєгун та Микола Корсун з дитячим вокальним ансамблем «Співограй», дитячим тріо «Конфетти», солістами та читцями районного Будинку культури.

– Любове Іванівно, практично Ви все своє життя віддали мистецтву, даруючи глядачам, слухачам красу всіх його жанрів, розвивали юні таланти і робите це зараз. З чого все починалося? Хто із педагогів повів чи благословив Вас у мистецтво, культуру?

– Скажу відразу: в моїй роботі органічно поєднуються і педагогіка, і мистецтво. Повернувшись до Лебедина, звісно, шукала роботу. І знайшла її знову в школі №4, але на цей раз учителем музики. І в мене все вийшло! Я щаслива, що там пропрацювала більше 20 років. Колектив був чудовий, дружній, згуртований. Школярі «горіли» різними заходами, які ми організовували для них. Вчителі теж підтримували всі мої мистецькі ініціативи. Співала дуетом з Оленою Кірєєвою (нині заступник міського голови), з Оленою Гудєловою (нині заступник редактора газети «Життя Лебединщини»). Паралельно була учасницею вокального ансамблю «Лебедина пісня» при міському відділі культури. А завдячуючи колишньому директору районного Будинку культури, відомому віртуозу гри на баяні Олегу Подольському, я опинилася остаточно в культурі. Якось він (по сумісництву працював вчителем музики в школі №6) прийшов до мене на урок в школу №4 за досвідом. Та зустріч і стала визначальною в моєму житті. «Любочко, приходь до нас, у колектив народного аматорського ансамблю «Лебедія» при районному Будинку культури», – сказав мені. А ще на чверть ставки тут мені доручили вести дитячий ансамбль «Калинонька».

Згодом змінилося керівництво Будинку культури. Олег Олександрович подався до обласного центру, а його посаду доручили Світлані Маригіній. Ось тоді повністю я й «ввійшла» в культуру.

– Тож розкажіть про етапи Вашого культурно-мистецького шляху.

– Основним місцем роботи став Будинок культури, де мене зарахували на посаду методиста. Я також продовжувала вести «Калиноньку», а згодом теж дитячий вокальний колектив «Непоседы», дитячий хор, який відвідували діти різного віку: від малят дитсадків до школярів початкової і середньої ланки. Пісенний ритм «пульсував» на повну силу: ми були учасниками всіх культурно-мистецьких заходів, урочистостей, що проводилися в Будинку культури, об`їздили майже всі села району, радуючи їхніх мешканців змістовними концертами. З часом «розбила» хор на чотири ансамблі і солістів, так диктувала ситуація. Утворилися дует «Милі дівчата», тріо «Конфетти», вокальний ансамбль «Мелодія», «Співограй». Репетиції за репетиціями, а ще ж і методична робота. Все це вимагало багато часу, однак я намагалася встигати. Радувало, що «мої діти» ставали переможцями обласних, Всеукраїнських і Міжнародних фестивалів і конкурсів. Зокрема, «Співограй» здобув перше місце у Всеукраїнському конкурсі «Боромля – 2016-2017», став лауреатом Міжнародного конкурсу, що проходив у Києві. Добре запам`ятався нашим юним талантам фестиваль патріотичної пісні в Путивлі, в якому брали участь. І не лише,  а й побували в багатьох пам`ятних місцях, пов`язаних з партизанським рухом, з древньою історією міста.

Щорічно ми складали своєрідні музично-пісенні екзамени, влаштовуючи 2-3 звітні концерти перед глядачами.

Варто зазначити, що всі ці поїздки здійснювалися за допомоги і підтримки начальника відділу молоді, культури і туризму РДА Анни Богомаз, директора Будинку культури Світлани Маригіної, батьків, які зацікавлені в естетичному, культурному та й взагалі у всебічному розвитку власних дітей. Недарма ж вони привели їх у наші творчі колективи.

Словом, мій педагогічно-творчий та мистецький шлях триває. І пишаюся цим. Я себе тут знайшла. Мені все це до душі і в радість. Коли дитячі творчі колективи привозять дипломи лауреатів, кубки й інші відзнаки, в моїй душі особливе піднесення панує. Значить, недаремно працюю у культурі.

– Від кого у Вас мистецький дар?

– Як кажуть (та так воно й є), гени – річ вперта. Моя мама Лідія Миколаївна дуже гарно грала на гармошці, а батько Іван Іванович Пірковець чудово малював. Хоча обоє працювали зовсім не в мистецькій галузі: мама – диспетчером автостанції, батько – директором заводу залізобетонних виробів. Бачите, їхнє захоплення передалося мені, а я присвятила своє життя тому, чим мене обдарувала природа. Однак цей природній дар розвивали в мені не лише батьки. Коли навчалася в молодших класах школи №1, вчителька Інна Анатоліївна Козикіна (світла їй пам`ять) взяла мене до танцювального колективу, який вона вела. Музичну грамоту опановувала в Лебединській музичній школі. Грі на баяні навчав Михайло Андрійович Ковальчук, а грі на гітарі – його син Олександр Михайлович. Навчалася й грі на домрі. А вза­­галі-то, «музичні університети» починалися в дитячі роки, коли мене, малу, запрошували грати на весіллях, проводах в армію, ювілеях. Баян більший за мене, а я веселю народ (сміється).

– У Вашому репертуарі пісні, різні за змістом, за ідейною насиченістю, різного жанру. Можливо, є так звана «коронна»?

– Мою душу торкає кожна пісня. Тому беру до репертуару різні за жанром пісні. Ви знаєте, навіть рок подобається. Співаю в народному аматорському вокальному ансамблі «Лебедія», жіночому ансамблі РБК, змішаному ансамблі «Асорті», дуетом з патріархом нашої культури Миколою Прокоповичем Корсуном, виконую сольні номери. І тут теж перемоги, кубки, грамоти, відзнаки за майстерність.

– Чим сповнюється Ваша душа, коли після виступу в залі вибухає хвиля овацій?

– Тепліє в душі після хвилювання. І думаю: недаремно Бог нагородив мене талантом дарувати людям красу музики, пісні, вистави. Тоді я по-справжньому щаслива.

– А тепер, Любове Іванівно, торкнемося ще однієї грані Вашого таланту – артистичної.

– Є й таке (посміхається). Це завдяки Миколі Прокоповичу Корсуну (я його вже згадувала). Він, як режисер народного аматорського театру «Орфей», запропонував мені зіграти роль старої діви в п`єсі Григорія Квітки-Основ`яненка «Сватання на Гончарівці». Спробувала. Вийшло. А тоді пішли ролі за ролями. Люблю грати куму в «Сорочинському ярмарку» Миколи Гоголя, дружину в «Шлюбі за оголошенням» Володимира Канівця та інші ролі.

– Чим сповнене Ваше сьогодення в культурі?

– Відверто скажу: воно вирує. Часу не вистачає. По-перше, нині я займаю посаду провідного методиста районного Будинку культури. Спрямовую роботу всіх закладів культури району на рівень сьогоднішніх вимог, допомагаю його працівникам, проводячи різні семінари. Сама відвідую обласні семінари, під час яких іде обмін досвідом. А ще ж вирує творча мистецька робота. Репетиції, виступи з концертами моїх солістів, дуетів, ансамблів (а їх учасників нараховується до 40). Кожному треба приділити увагу, віддати часточку тепла своєї душі. Почали вводити в концертні програми міні-сценки з вистав. Вони добре сприймаються глядачами. Та й сама беру в них участь.

Трапляється, що на день наш творчий колектив дає по 2-3 концерти. Приїжджаємо додому пізно ввечері, а на ранок потрібно усім на роботу. Однак ніхто не бідкається, не переймається тим, що втомлені. Бо ми всі одержимі своєю справою.

– Ваша родина теж мистецька?

– Так. Дочка Інна – професійний художник. Закінчила Лебединське педагогічне училище за фахом «вчитель малювання», Українську інженерно-педагогічну академію в Харкові. Вона пише чудові картини, розмальовує фрески, їй вдається іконопис, а ще шиє вишукані речі.

Чоловік, Сергій Іванович, хоча й військовий за фахом, однак має творчу душу. Він може гарно облаштувати інтер`єр приміщення.

– Ви задоволені пройденим мистецьким шляхом?

– Вповні. Вдячна долі, що саме так, а не інакше склалася життєва стежина. Коли переступила поріг районного Будинку культури, то мої таланти розкрилися по-новому, я творчо удосконалилася. Працюю не за шаблоном, а саме творчо, приносячи радість людям – дорослим і малим. Саме в культурі я знайшла себе. Від того в моїй душі нуртує радість.

– Дякуємо, Любове Іванівно, за цікаву розповідь. Зичимо Вам здоров`я і нових творчих напрацювань.

 

Бесідувала

Надія Нестеренко.

Додати коментар