Стрічка новин
Тут «господарюють» бур’яни: Вулиця Шевська (кол. Антонова) – поряд із центром нашого міста. Радують погляд ошатні будиночки, нові су­час­ні паркани. А от біля Дякують за турботу: Загрозливий вірус, з яким нині борються в усіх країнах світу, як зазначають лікарі, найбільш небезпечний для людей похилого віку. Ними Бути не просто батьком, а прикладом: Тато для дитини – не просто рідна людина, а зразок справжнього чоловіка, символ мужності, чоловічого початку. Батько допомагає дитині скласти Фонди музею поповнилися печаткою: Однією з малодосліджених сторінок історії колишньої Української РСР є ста­новлення та розвиток органів внут­рішніх справ на території сучасної України. Станом на 22 вересня 2020 року на Сумщині 3184 випадки захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 67 осіб (Суми - 38, Шостка - 7, Конотоп - 11, Ромни - 1, У школах Лебедина встановили інтерактивні дошки: Усі без винятку школи Лебедина нещодавно були забезпечені новими мультимедійними інтерактивними дошками та іншою комп’ютерною технікою. Станом на 18 вересня 2020 року на Сумщині 2807 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 83 осіб (Суми - 56, Шостка - 1, Конотоп - 2, Ромни - 2, Дар Божий: Галина Миколаївна тихесенько підвелася з ліжка та навшпиньки вийшла зі спальні, уважно поглянувши на сплячого чоловіка. Чи, бувало, не розбудила? На Сумщині поліцейські затримали грабіжника та двох крадіїв: З початку року працівниками поліції Сумщини було розкрито 314 крадіжок чужого майна та 34 грабежі. Лише за минулу добу поліцейські Лебедин у боротьбі з поширенням коронавірусної інфекції : Лебедин у боротьбі з поширенням коронавірусної інфекції 12.03 – 04.04.2020 року

Галина Миколаївна тихесенько підвелася з ліжка та навшпиньки вийшла зі спальні, уважно поглянувши на сплячого чоловіка. Чи, бувало, не розбудила? Та Федір Семенович міцно спав, поклавши під голову руки. Дружина посміхнулася й зачинила за собою двері.

Жінці вистачило й десяти хвилин, щоб у свої неповні сорок п’ять років, мов бешкетне дівчисько, залізти на дах будинку і взятися за роботу.

Вночі буря завдала чимало шкоди місцевим жителям: кому знесла покрівлю, кому поламала паркан, повсюди на землі лежали зламані гілки дерев, а подалі і самі дерева вирвані з корінням.

Молодиця поправила шифер, взяла в руки цвях, але забити його так і не встигла, бо на подвір’ї з’явився чоловік.

Федір стояв під розлогою грушою та мовчки дивився на дружину, з його очей бігли сльози. Нічого не сказавши, пошкандибав до хати.

Галина все ж таки забила цвяхи, а потім обережно по стовбуру дерева спустилася на землю.

Снідали мовчки, дружина і не виправдовувалася. Вночі Федору стало знову зле, і довелося викликати швидку допомогу.

Старенький лікар як міг заспокоював дружину:

– Ми з Вами зустрічаємося не вперше. Без операції у Вашому випадку не обійтися.

– Ви ж добре знаєте мого чоловіка.

– Знаю, але тепер його життя залежатиме повністю від Вас. Лік іде на години. Даєте згоду на операцію? То підпишіть папери.

– Який у нього шанс?

– Один із 1000, але спробувати треба. – Лікар дав Галині Миколаївні хустинку. – Поплач, люба, тут я тобі не порадник. Через десять хвилин чекаю на твоє рішення.

До молодиці підійшла старенька санітарочка та сказала:

– Ти не плач, люба, Олександр Миколайо­вич – гарний лікар. Не одне життя врятував. Якщо він радить оперувати, погоджуйся. Любиш чоловіка?

– Ще й як. Ми ж із ним сорок років не розлучаємося.

– Термін великий, – здивувалася старенька, – а ти така молода й вродлива. Скільки ж тобі років буде? – поцікавилася.

–Сорок п’ять незабаром виповниться. А з Федором разом у дитячому будинку росли, – і заплакала ще дужче.

Двері ординаторської відчинилися, і вийшов лікар.

– То що, Ви вирішили?

– Оперуйте. Я згодна.

– Ходімо до кабінету та підпишемо необхідні папери.

Галина не зчулася, коли й заснула. Хтось настирливо тормошив її за плече і тихенько шепотів:

– Прокидайся, голубонько, час іти додому.

Жінка миттєво підхопилася на ноги. Перед нею стояв сивий лікар і лагідно посміхався.

– Операція пройшла успішно, ідіть додому відпочивати. Прийдете завтра. Зараз Ви йому нічим не допоможете.

Жінка ледве дісталася ліжка й заснула мертвим сном. Прокинулася від того, що у кімнаті голосно нявкав кіт і просився на вулицю. Галина погладила рудого улюбленця і відчинила двері. Кіт радісно став бігати по подвір’ю.

Зібравши необхідні речі, жінка вирушила до лікарні, де на неї чекали дуже хороші новини.

– Розумієте, Галино, Федір прийшов до тями, але весь час мовчить і відмовляється їсти. Можливо, Вас послухає?

Дружина зайшла до палати та подивилася на чоловіка. Він лежав із розплющеними очима та дивився у стелю. Коли жінка намагалася заговорити, він важко зітхнув і відвернувся до вікна.

У коридорі до Галини підійшла знайома санітарка і відвела в бік.

– Ти, доню, сходи до церкви і постав свічку за здоров’я. Подякуй Господу, що чоловік вижив.

Галина Миколаївна так і вчинила. Вдома стояла навколішках перед святим образом і довго молилася. Сльози рікою текли з очей, але жінка їх не відчувала, лише тихесенько шепотіла: «…Господи, чому склалося так життя? Пожалій мене з Федором, адже ми сироти, рідних у нас немає. Син дорослий, мешкає у Києві. Він найдорожче, що є у мене в житті. Я дуже його люблю. Не забирай у мене чоловіка. Дозволь нам пожити разом іще деякий час.

І раптом кімната наповнилася яскравим світлом, а бідолашна почула поруч себе голос неземної краси.

–Надави соку із червоного буряка і давай пити чоловікові тричі на день, починаючи зі столової ложки. Нехай п’є до тих пір, поки сам не відмовиться.

Голос замовк. Світло погасло, в кімнату повернулася темрява.

Налякана до смерті жінка не знала, що й робити: вірити чи ні побаченому диву.

Про нічну пригоду нікому не розповідала, а бурячний сік принесла чоловікові.

Диво сталося на очах. Федір пив сік, починаючи зі столової ложки, поки не дійшов до повної склянки. Коли минув тиждень, сказав:

– Не принось мені більше. Я його вже не питиму.

Коли лікар виписував Федора додому, чо­ло­вік міцно потис руку на прощання і сказав:

– Спасибі Вам, Олександре Миколайовичу, що повернули мене до життя.

Лікар підвів до нього дружину і пояснив:

– Їй дякуй, а не мені.

Після операції Федір із Галиною прожили іще шість років.

Ольга БАРДІНА, м.Тростянець.

(Спеціально для сторінки «У родинному колі».).

Додати коментар