Стрічка новин
Коротун – відоме в Лебедині прізвище: Коли я повідомив нашого шановного земляка науковця Миколу Миколайовича Коротуна про те, що збираюся про нього написати, він люб’язно погодився Згадаємо Василя Войцеховича: Старше покоління лебединців добре знало ім’я Василя Олександровича Войцеховича (народився 23.12.1912/05.01.1913, м. Краснокутськ (Красний Кут) Богодухівського У водоймах зникає риба: З українських водойм зникають чехоня, лин, головень, сазан, жерех. На це впливають браконьєри. Їх за останні 20 років побільшало майже З Днем народження, пане генерале: З Днем народження, пане генерале, або одкровення Владислава Бухарєва про власну долю, як дарунок від Бога. Владислав Бухарєв Шановні працівники редакції газети «Будьмо разом»! : Щиро і сердечно вітаємо вас із 22-річ­чям виходу першого номера вашої газети. Газета – чернетка історії, сказав хтось із відомих. «Твоя енергонезалежність»: «СумигазЗбут» розпочав повертати залишки невикористаних коштів усім учасникам акції «Твоя енергонезалежність», яка тривала з жовтня 2019 по березень 2020 року. Шановні жителі Лебединщини!: Минув місяць, відколи в Україні оголошено карантин, який мав би попередити масове зараження населення вірусом нового типу COVID-19. Сьогодні вся Справа, що об’єднує: Сергій Буката – не лише відомий у місті приватний підприємець, засновник ТМ «Бук», а ще – успішний блогер. Його канал Одкровення українського далекобійника: Ми неодноразово друкували розповіді наших земляків про життя в різних країнах Європи. З введенням безвізового режиму та спрощення Річні кільця у дерев і в луски риб: Вік риби визначають по лусці, на якій щороку відкладається річне кільце. Для цього досить підсушити луску і уважно її розглянути.

Життя, як смолоскип: спалахнуло – і раптом згасло. У ці ней­мо­вір­но тяжкі дні, коли родина прощається з найріднішою людиною,

їй вкрай потрібна підтримка. Не так, можливо, матеріальна, як моральна. Добрі слова втіхи, співчуття ой як важливі.
Розділити людське горе, підтримати згорьованих віддав­на було характерною рисою нас, українців. Ми, дізнавшись про біду в родині, поспішали до неї, аби допомогти, як можемо, чим можемо. Так було, так є. Але… Є одне але. Сьогодні все частіше такі ситуації набирають іншого, з гірчинкою, «окрасу». Ось чому я й вирішив порушити цю тему.
Побувавши на двох останніх похоронах, зробив висновок, що у деяких наших керівників геть зовсім зачерствіли душі і скам’яніли серця. Невже вони у своєму щільному графіку (добре розумію, що клопоту в них удосталь) не знайдуть якусь годину-дві, щоб прийти і провести в останню дорогу чи то свого колишнього працівника, колегу, чи то земляка і сказати добре слово про людину?
Проводжали у Вічність шановану в нашому районі людину, адже цей чоловік у свій час чимало років очолював ветеринарну службу Лебединщини. Працював на повну силу, віддаючи цій справі свої знання, вміння, аби тримати її «на рівні». Звісно, пройшов певний час відтоді, коли його провели на заслужений відпочинок. У колишнє відомство, де працював, прийшли нові, молоді колеги. Але ж має із покоління в покоління передаватися добра пам’ять про людей, котрі трудилися в тій чи іншій установі, організації, службі, на підприємстві.
Так ось, провести шанованого чоловіка молоді колеги все-таки прийшли, принесли квіти, мабуть же, надали матеріальну допомогу, однак… доброго слова про нього ніхто не сказав. Священник відправив службу, запросив до виступу представників від присутніх. Всі чекали, що, перш за все, щось скажуть про покійного його колишні або молоді колеги. Але… Священник закінчив свою процедуру. Присутні ще трішки постояли і розійшлися.
Інший приклад. Відійшла у Вічність Педагог з великої літери. Не одне покоління спочатку учнів, потім – студентів підготувала до життя і навчила теж шанована і відома у місті й районі жінка. Провести її в останню путь прийшли і колишні учні та студенти, і колишні колеги, а нині пенсіонери, і теперішні педагоги, і керівництво навчального закладу. Шанували пам’ять про цю людину в щирих, теплих словах. Однак ні керівника господарства, яке колись тривалий час очолював чоловік покійної, ні сільського голови під час самого похорону ніхто не бачив. Щоправда, як з’ясувалося пізніше, керівник все ж вшанував пам’ять покійниці у її домі, приніс квіти. Особливо дивує позиція сільського голови. Невже в нього забракло слів сказати кілька речень і про покійницю, яка все життя прожила на території села, і втішити рідних (своїх земляків) з приводу тяжкої втрати. Чи він вважає, що в його службові обов’язки така місія не входить? Чи, можливо, як кажуть, це вже пережитки минулого або це не модно? А якщо з певних причин він не мав часу, то міг би комусь із співпрацівників сільської влади доручити цю справу.
Сьогодні таких прикладів байдужості, на жаль, чимало. Шкода. Мабуть, переживаємо кризу совісті й душі. І вона далі й далі загострюється. То чи не варто переосмислити свої дії, вчинки і думки на краще? І повернутися до наших українських національних цінностей усупереч сьогоднішній черствості і бездушності.
Вадим БІЛИЙ.

Коментарі  
0 #3 ??? 20.04.2020, 11:29
Цитую Місцевий:

... щоденний контроль за ...забезпечення присутності, чи спрянню у похоронах відомим та почесним громадянам. ...
Отак все просто.


У всякой самой сложной проблемы всегда находится одно очевидное, всем понятное, ПРОСТОЕ неправильное решение. (Академик Раушенбах, кажется. Между прочим, автор теории космической навигации, которая до сих пор используется во всех межпланетных перелетах)
Цитата
-1 #2 Дрон 20.04.2020, 08:16
Цитую Місцевий:
Можна повністю погодитися з написаним, але не з висновком. Люди не змінилися, майже зовсім не змінилися за останні 2000 років. А те, про що Ви написали має зовсім іншу причину, але аж ні як, не байдужість.
Причина у знищеній системі роботи виконавчої влади за останні роки та приходу у ці служби людей, які поняття не мали до цього, як працює система.

Для того, щоб не забувати про наших відомих людей, у виконкомах був відділ, в обов'язки якиго входив, по між іншим і щоденний контроль за своєчасним поздоровленням, чи пак, висловлювання співчуття, забезпечення присутності, чи спрянню у похоронах відомим та почесним громадянам. А також затверджувався перелік відповідальних для цього осіб.
Отак все просто.


100% згоден. Таких підарів, які в раді сидять треба проводжати власноруч.
Цитата
0 #1 Місцевий 19.04.2020, 23:42
Можна повністю погодитися з написаним, але не з висновком. Люди не змінилися, майже зовсім не змінилися за останні 2000 років. А те, про що Ви написали має зовсім іншу причину, але аж ні як, не байдужість.
Причина у знищеній системі роботи виконавчої влади за останні роки та приходу у ці служби людей, які поняття не мали до цього, як працює система.

Для того, щоб не забувати про наших відомих людей, у виконкомах був відділ, в обов'язки якиго входив, по між іншим і щоденний контроль за своєчасним поздоровленням, чи пак, висловлювання співчуття, забезпечення присутності, чи спрянню у похоронах відомим та почесним громадянам. А також затверджувався перелік відповідальних для цього осіб.
Отак все просто.
Цитата
Додати коментар