Стрічка новин
«Дякуємо, що пам’ятаєте»: Такі перші слова у телефонній розмові сказала на адресу нашої редакції донька льотчика, підполковника Бориса Васильовича Ушакова. Розповідь про цю 100 днів. Якими вони були?: 19 березня минуло 100 днів, як працюють новообрані міська рада та її очільник. 29 березня з цієї нагоди міський голова 102: що трапилось? з 6 по 12 квітня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 168 заяв та повідомлень громадян, з них 15 на момент реєстрації містили Уривки Лебединських розмов: Зустрілися двоє знайомих, які довго не бачилися, на автостанції в Лебедині: – Я оженився вдруге і вдруге нещасливий. Розслаблятися ще зарано: Про стан захворюваності на COVID-19 та грип у 2020 році і заходи з профі­лак­тики вірусних інфекцій на 2021 рік по На колесах: До першої столиці України  мене покликала презентація альманаху «Харківський міст». Після вдалих поетичних спроб у  роки юності мені довелося зробити Треба знайти сили, щоб протидіяти біді: Щорічно 30 липня в усьому світі відзначають Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений у 2013 році Генеральною Асамблеєю ООН. Знов чарує музикою нас духовий оркестр, який спиняє час....: У 1960-70-х роках майже кожне село Лебединщини мало свій духовий оркестр. У Кам’яному духовим оркестром, який діяв при СБК, керував Свято першого снопа: За традицією це свято проводять у ТОВ «Ворожбалатінвест» одинадцятий рік.  Започаткував його генеральний директор товариства Микола ШТУКІН, коли зайняв цю Об’єднані піснею: Кожного року родина Попельнух бере участь у фестивалі «Родинне джерело». Цього року родинний дует у складі Світлани та Маргарити Попельнух

Уманський парк Софіївка був побудований з 1796 по 1800 р.р. на кошти Фелікса Потоцького, що був наприкінці XVIII-го століття одним із найбагатших феодалів в Україні.

Велика роль у будівництві цього парку належить кріпосним майстрам, але про них в архівах не згадується. Будівництво парку велось швидкими темпами. Дармова праця кріпосних селян використовувалася до повного їх виснаження. З ними не панькалися, за незадовільну роботу їх били різками. Парк був побудований на місці дикої балки з яскраво вираженим рельєфом місцевості, а живописні природні пейзажі лягли в основу його композиції. Влітку 1800 року парк був відкритий, але будівництво тривало й далі, добудовувалися будинки, мости, паркова зона. Для розробки і посадки паркової зони i підбору екзотичних дерев з Німеччини були виписані тамтешні майстри. Це були три брати на прізвище Biштал з міста Штутгарт. Вони так полюбили цей дивовижний край, що після виконання умов договору залишилися в Умані назавжди. Нащадок цих німців Володимир Biштал проживає в селі Михайлівка колишнього Лебединського району. Протягом життя він працював на різних керівних посадах, а зараз перебуває на заслуженому відпочинку.

Володимир Іванович захоплено розповідав, що чарівність Софіївського парку неможливо описати, в ньому поєднані талановитий задум архітектора з неперевершеною красою дикої природи. Цей витвір мистецтва неможливо уявити, його потрібно бачити на власні очі.

А ще пан Володимир у розмові пригадав вельми цікаву історію. Одного разу в цьому красивому і живописному місці, де, здавалось, мали проживати тільки Боги, янголи та інші небожителі, стався моторошний і водночас кумедний випадок. На одній із вулиць Умані в приватному будинку проживало подружжя середнього віку. Дітей у них не було. Вона — домогосподарка, він працював у міській управі і добре заробляв. Ще мали прибуток від земельної ділянки та саду, який добре плодоносив. На той час це були заможні люди. І все було нібито добре, та несподівано трапилося лихо.

Того ранку жінка, що жила поряд, навідалась в якихось справах до їхньої оселі і там виявила непритомне подружжя, що, судячи по всьому, отруїлося чадним газом. Сусідка не розгубилася, а відразу викликала «швидку». Дружину медпрацівники привели до тями і відпустили додому. А ось чоловіку не пощастило: після кількох невдалих спроб реанімації медики вимушені були засвідчити факт смерті. На той час ніяких особливих формальностей не було, всі бюрократичні труднощі швидко вирішилися, і в той же день, ближче до вечора, родичі поховали небіжчика.

У післявоєнний час за рівнем злочинності Умань була на другому місці після Одеси. Два злочинці, які були присутні на похоронах і бачили, що небіжчик одягнений в добротний костюм, вирішили, не відкладаючи, пограбувати могилу. Вони відкопали труну та відкрили кришку. В цей час покійний під дією прохолоди та свіжого повітря прийшов до тями і голосно закричав. Злочинець, що був у ямі, помер відразу. Другий же, що чекав біля ями, спробував утекти, але, пробігши кілька метрів, втратив свідомість через раптовий інфаркт та згодом помер у лікарні. Недаремно у народі кажуть, що хто з цвинтаря щось забирає, тих Бог не прощає. Небіжчик викинув нагору черевики, які встиг зняти горе-грабіжник, сам по кришці труни виліз із ями, взувся та пішов додому. В новому костюмі та нових черевиках він упевнено крокував вулицею.

 А в цей час недалеко від його дому дві молодички прийшли до колодязя по воду і, як це часто буває, «зачепилися язиками»: «А він що? А вона що? Та ти що!». Вже й надворі давно стемніло, а вони не могли закінчити «важливий» діалог. Раптом обидві насторожилися, бо побачили на освітленій ділянці вулиці, що сусід, якого того дня поховали, заходить до свого будинку. Жінки, геть забувши про відра, кинулися в різні боки. Вони плакали, хрестилися і з переляку нічого не могли пояснити своїм чоловікам. Один із них сказав: «Це ви договорилися до того, що побачили, як із цвинтаря прийшов покійник? Ви б ще годинку попліткували, то весь цвинтар би опустів!»

Ще один чоловік, упевнений у тому, що провів свого сусіда й товариша в останню путь, вийшов вигуляти собаку. Раптом завмер, як укопаний, бо побачив, як небіжчик, якого встигли добряче пом’янути, прямує до свого подвір’я, нібито нічого й не трапилося. Сусід стрімголов заскочив у свій двір, кинув поводок собаки і декілька разів перехрестився. «Це, напевно, перший дзвінок, що я  вже допився. Добре, хоч рогаті не привиділися, бо то було б останнє, що я побачив у житті», – подумав він.

Почувши стукіт, дружина покійника відчинила двері. Побачивши на ганку живого чоловіка, від жаху побіліла та, втративши свідомість, посунулась по стіні на підлогу. Прийшлося медикам «швидкої» вдруге за день приводити жінку до тями. Тільки їх на цей раз викликав «покійний» чоловік.

Після цієї події подружжя ще більше двох десятиліть прожили в парі, цінували кожний прожитий день та з повагою ставилися один до одного.

Олексій Дученко,

м. Лебедин.

Додати коментар