Стрічка новин
Чотири покоління родини: Родина, сім’я... Як багато ці слова значать для кожної людини! Швидко минає час, діти виростають, вилітають з родинного гніздечка. Дні, 102: що трапилось? з 18 по 24 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 142 заяви та повідомлення громадян, з них 17 на момент реєстрації містили LOVE UKRAINE: «Любіть Україну» – читаємо й пригадуємо відомий вірш Володимира Сосюри. «Love Ukraine» – читаємо й пригадуємо урочисту й водночас дуже Як підприємцю Сумщини без найманих працівників отримати допомогу по частковому безробіттю: «Відтепер, - говорить директор обласного центру зайнятості Володимир Підлісний, - допомога по частковому безробіттю на період карантину На території області знову активізувалися телефонні шахраї: Черговою жертвою зловмисників стала 33-річна жителька Лебедина. Зловмисники використали схему «дзвінок з банку» та заволоділи грошима на суму 12 600 Підопригори та людські долі селян: З 2015 р., завдячуючи досвіду орга­нізаційної роботи Андрія Киріяновича Кириченка та його людським якостям, село Підопригори стало відомим як сільська 102: що трапилось? з 11 по 17 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського від­ді­лен­ня поліції надійшло 112 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили «Їду, де хочу»: Усі ми хочемо жити в красивому, чистому місті. Але коли бачимо безладдя, звинувачуємо кого завгодно – комунальників, владу, Микола КОРСУН: «Хотілося б, щоб театр і надалі діяв, користувався любов’ю у глядача»: – Миколо Прокоповичу, на початку нашої розмови розкажіть, будь ласка, звідки Ви родом, ким були Ваші батьки? Яке дитинство випало Як було колись i як – зараз: Колись на міському стадіоні Лебедина взимку завжди було людно. Лебединці каталися на ковзанах, влаштовувалися змагання із зимових видів спорту.

Любі жіночки! Погляньте на вулицях на представників сильної статі. Уважно! Майже у кожного п’ятого черево випинається, як надувний м’яч. А очі! В них байдужість, щось на

зразок ностальгії. Мій чоловік саме такий. Коли я була у Тбілісі, то не можна було ступити кроку, щоб хтось із чоловіків не подивився на мене, не заговорив. Там навіть у довгожителів живіт до хребта і палаючий погляд...

А в нас? У транспорті ніхто й місцем не поступиться, хоч ти тягнеш гірлянду сумок. От якби була в нас мода, як в африканських країнах, носити на голові великі кошики...

Їду я якось додому, нав’ючена, як завжди. Виходжу на своїй зупинці. І ось тут мою «кравчучку» раптом підхоплює молодий чоловік років 30 і так чемно промовляє: «Давайте, люба жіночко, допоможу Вам».

– Дякую. Мені скоро дадуть медаль, як чемпіонці по перевезенню вантажів.

– А що, вдома у вас немає помічників?

– Є, з великою ложкою і з відмінним апетитом. Мій суджений хоче потрапити у книгу рекордів Гіннеса – 48 годин на добу біля телевізора.

Познайомились. Хлопця звуть Юрком, він психолог у інституті Академії наук.

– Ось завтра, молодий чоловіче, треба копати на дачі город. А я не знаю, чи буде мій лінивець на ньому працювати?

– А я знаю, як Вам допомогти. Я ж психолог. Тільки я поїду з Вами Інкогніто.

Домовились зустрітись на платформі залізничної зупинки «Ялинка». Прийшли на дачу. Біля воріт Юрко попросив у мого чоловіка вогника. І щось йому шепнув. А що саме, я не почула. І поки я поралась з торбами, поливала квіти, мій чоловік незвично швидко переодягнувся, вхопив лопату і побіг підтюпцем на город. І це при його череві! Бачу, захекався мій Павло, піт заливає очі, все тіло мокре, а він все копає і перекопує. При цьому оглядає кожну іржаву банку і весь непотріб складає окремо.

– Павло, любий, іди поїж та відпочинь! Так можна інфаркт заробити.

Та де там! І ось, коли вже вся ділянка була перекопана, вздовж і впоперек біля всіх кущів, навіть біля туалету, Павло враз зупинився і закричав:

– Де подівся отой клятий... психолог? Ось, я йому!

– А що таке? Чого ти так розцвірінькався?

– Та він сказав мені, що на цьому городі його дворянська прабабуся пані Стаховська закопала 100 років тому скарб. І ніхто його досі не знайшов.

Скарб так і не знайшовся. Але Павла мого з того часу наче підмінили: і город копає, і воду носить. Мене  навіть на прогулянку запрошує. Черево? Та де й ділось!

Лідія Можаєва,

із книги «Веселі витребеньки».

Додати коментар