Стрічка новин
Шановні жителі Сумського району!: 28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи волю громадян нашої держави, спираючись на багатовікову історію українського державотворення, після довгих Керівників підрозділу поліції Сумщини викрили на хабарах: Служба безпеки України задокументувала одержання систематичних хабарів заступником начальника та начальником сектора кримінальної поліції одного Микола ПАДАЛКА, директор Лебединського міськрайонного центру зайнятості: «Я вірю у відродження Лебединщини!»: – Миколо Борисовичу, перш за все, розкажіть, будь ласка, нашим читачам про головні етапи Вашого життєвого і професійного шляху. На Сумщині поліцейські затримали грабіжника та двох крадіїв: З початку року працівниками поліції Сумщини було розкрито 314 крадіжок чужого майна та 34 грабежі. Лише за минулу добу поліцейські Смачного вам!: У нашому місті не один рік працює кулінарія, що по вулиці Героїв Май­дану. Тут завжди можна підкріпитися сві­жою випічкою. Особливо Прийшов іюнь – на рибу НЕ плюнь: Мабуть, багато хто чув прислів’я «прийшов іюнь – на рибу плюнь!». У цьому переконані ті, хто не займається риболовлею. … А завтра була війна: Цю фразу багато-багато разів повторювали випускники шкіл 1941 року – чи то десятого чи то восьмого класів – і звичайні Сумщина поки що у «зеленій» карантинній зоні: За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, Сумщину другий тиждень поспіль віднесли до «зеленої» карантинної зони. Як діяти при виявленні вибухонебезпечного предмета: Пройшло вже 75 років, як відгриміли останні бої Другої світової війни. Але й досі багатостраждальна українська земля зберігає в собі Звернення до мешканців що­до заборони спалювання листя і сухої трави: Весною у нас прийнято спалювати опале листя та сміття. В цей час повітря в населених пунктах стає важким і гірким,

І знову, на жаль… Відходить в історію епоха батьківського покоління. За 35 років життя в Ворожбі вкотре йду дорогою від свого подвір’я до садиби сім’ї Тетяненків.

За увесь цей час на душі ніколи не було так сумно. Поодинокі гілочки сосни тривогою відлунюють у серці, адже вони нагадують той день, коли всі ми: рідні, сусіди, друзі провели в останню життєву дорогу главу родини, шановану не тільки в нашому селі людину – Анатолія Опанасовича Тетяненка.

Він був скромною людиною, не любив, коли його розхвалювали. Та все ж я дозволю собі розповісти коротенько про його земне життя.

В далекому і непростому перед­воєнному 1936 році в Липовій Долині, в сім’ї сільського вчителя математики Опанаса Григоровича Тетяненка і його дружини Марії Трохимівни народився старший син. Назвали його Анатолієм. З дитячих років він виділявся серед ровесників: старанно навчався в школі, багато читав художньої літератури, мав хист до малювання, гарно співав, як і його мама. До того ж мав приємну зовнішність та чудові людські якості – порядність, доброту, принциповість і благородство.

З дитинства юнак мріяв стати льотчиком, але стан здоров’я не дав здійснитися мрії. Тож, успішно закінчивши десятирічку, вступив до Роменського фармацевтичного технікуму. Згодом по його закінченню почав працювати асистентом. А потім доля привела його в село Ворожбу, аби тимчасово підмінити сільську аптекарку. Та життя розпорядилося по-іншому. Як відомо, «немає нічого більш постійного, ніж тимчасове». Так і стало село Ворожба для Анатолія Опанасовича другою домівкою на все життя.

З 1959 року він почав працювати завідувачем аптеки №42 с.Ворожба. Її приміщення було в аварійному стані, завідувач не мав власного житла, жахливе бездоріжжя. Ось у таких умовах починав. Однак молодий 23-річний юнак не злякався труднощів. Взявся за справу з ентузіазмом. Тут він зустрів свою другу половинку, на той час випускницю медучилища Надію Максимівну Пономаренко. Спочатку молоді люди приглянулися одне одному, та невдовзі зрозуміли: почуття кохання об’єднує їх. І не помилилися. З 1959 року їхня доля стала однією на двох довжиною в 60 років щасливого, змістовного подружнього життя.

Сім’я Тетяненків почала пускати родинне коріння в с. Ворожба. Та все по черзі… Анатолій Опанасович активно взявся за облаштування аптеки. Для його молодого віку це була серйозна справа, однак за три роки нове приміщення було збудоване. З тих пір аптека №42 с. Ворожби розпочала своє повноцінне і якісне функціонування, обслуговуючи понад п’ять тисяч населення сільської ради, три ФАПи, місцеву лікарню на 35 ліжкомісць. Робота тривала майже цілодобово, адже за допомогою до молодих, але серйозних і відповідальних медпрацівників – подружжя Тетяненків зверталися і вдень, і вночі. Анатолій Опанасович паралельно з роботою  навчався в Пермському державному аптечному інституті. Успішно його закінчивши, одержав кваліфікацію провізора-організатора, а згодом першу, а потім і вищу категорію фармацевтичного працівника.

У 1984 році був нагороджений грамотою Президії Верховної Ради УРСР за багаторічну сумлінну працю в галузі охорони здоров’я і активну участь у громадському житті. Його портрет займав почесне місце на Дошках Пошани - районній та обласній .

П’ятдесят чотири роки – загальний трудовий стаж Анатолія Опанасовича, із них  52 роки – на одному робочому місці: в аптеці № 42. В 75-річному віці він пішов на заслужений відпочинок, та, на жаль, на вимушений відпочинок «пішла» разом із ним і аптека. Всі 60 років трудової діяльності цієї людини були результативними і плідними.

Ніколи Анатолій Опанасович не був байдужим до життя своїх односельців . Займав активну громадянську позицію. Був керівником партійної організації села, диктором місцевого радіомовлення (його називали ворожбянським Левітаном), брав активну участь у роботі драматичного гуртка при СБК, продовжував малювати, писав вірші, зазвичай, з нагоди свят, а, бувало, й просто так, під настрій, дуже любив співати українські задушевні пісні. Він займався бджільництвом, любив полювання, рибалку, природу в усіх її проявах. Пам’ятаю, з якою любов’ю він розповідав про свою малу батьківщину, про прекрасні краєвиди Липової Долини, річку Хорол, ліс, який з дитинства чарував його душу, бо ж знаходився неподалік батьківської хати. А понад усе він любив своїх батьків, свою дружню родину, в якій виховувався разом із сестрою Валентиною і братом Олександром. Гордістю сповнювалася його душа, коли мова йшла про батька-фронтовика, відзначеного численними військовими нагородами, який згодом, у мирний час (1957р.), отримав звання Заслуженого вчителя. Особливим його ставлення було до дружини Надії Максимівни, яка стала на все життя його надійним помічником і оберегом.

Подружжя Тетяненків зростило сина Валерія, який був успішним і слухняним юнаком, а згодом опанував військову справу, дослужився до підполковника. Він подарував батькам трьох онуків, а ті –  двох правнуків, аби рід Тетяненків продовжувався і наповнювався життям.

Сім’я Тетяненків зібрала навколо себе дуже багато друзів, знайомих, сусідів. Двері їхньої оселі завжди були відчинені для кожного. Їхня гостинність і досі залишається безмежною.

Ось такий він, наш Ворожбянський земляк, якого можна назвати людиною-легендою.

В ці скорботні дні по Анатолію Опанасовичу ми, сусіди, не знаходимо слів, щоб висловити біль величезної втрати. Як змиритися з думкою, що дорога нам людина назавжди відійшла у Вічність? Ніяк не можемо.

Сьогодні ми говоримо «спасибі» липоводолинській землі, батькам Анатолія Опанасовича, котрі подарували нам таку неординарну особистість, Людину з великої літери, яка назавжди поселилася в наших серцях. Вічна і світла йому пам’ять!

Людмила Лисенко, с. Ворожба.

Додати коментар