Дивлюся на сучасну молодь, стосунки між юнаками і дівчатами і роблю висновок: не вміють вони будувати своє щастя і берегти його.

Пригадуються зараз, на схилі літ, наші молоді роки. Ми, сповнені енергії, ентузіазму, віри в краще майбутнє і впевненості в ньому, прагнули, аби взяти із суспільства, міжособистісних стосунків між людьми найприємніше для свого «я», формували самі в собі порядність, чуйність, доброту, красу почуттів. А допомагали нам у цьому батьки, вчителі в школі, викладачі в інституті, рідні, близькі, сусіди.

А що сьогодні? Суспільство розгнуздане (не боюся так сказати). Витримує в ньому сильна особистість. Їй важко не спокуситися на злочин, розв’язну поведінку, захоплення негативом (його довкола ой як багато!).

Звісно, є молодь розумна, порядна, витримана, вихована в кращих традиціях і педагогіки, і нашого народу.

Та на цей раз мені хочеться поговорити про кохання між молодими людьми. Чи справді юнак по-справжньому кохає свою обраницю за її вроду, характер, розум? Або юнка – свого обранця за його силу, виваженість, ввічливість, порядність? Скажу, що не завжди. Спостерігаю за молодими людьми і відчуваю, що в переважній більшості вони в особі протилежної статі шукають якусь вигоду: квартира, машина, гроші, становище в суспільстві і тощо.

А де ж почуття? Та вони (юні), мабуть, не зовсім розуміють, що це таке. А якщо ті почуття одне до одного й з’являються, то відразу виносять їх на людський загал: йдуть вулицею – непристойно обіймаються, цілуються. Занадто відверто. Немає святості почуттів. Підтвердження цьому й фотоінформація в мережі Інтернет. Погляньте: вона майорить відвертими моментами любовних стосунків між юнаками і дівчатами. Навіщо? Кохання – це святая святих двох: чоловіка й жінки. А сторонній погляд – то зайве. І зауважую молодим людям: запам’ятайте, що кохання і щастя люблять тишу. Бережіть їх від заздрісного ока. І тоді все у вас буде добре.

Віра ДМИТРЕНКО,

ветеран педагогічної справи.