Успішно закінчивши військове училище, Віктор Рогов отримав бажані зірочки на погони і звання лейтенанта. Йому запропонували посаду начальника полігону,

на що він дав згоду.

Полігон - це величезна територія, де військові проходять навчання, а льотчики відпрацьовують бомбометання в ціль. Обов’язки начальника полігону нескладні, він їх швидко засвоїв. Головне, щоб під час військових навчань та бомбометання своєчасно були виставлені загороджувальні знаки та по­ві­домлене населення, що проживає на прилеглій території.

Для управління військами тут же було збудоване приміщення із засобами зв’язку, де й поселився Віктор Рогов.

Дівчата і молоді жінки якось дуже швидко вирахували молодого, неодруженого начальника полігону. Почалося змагання – хто швидше завоює серце військового. Найбільшого успіху досягла довгонога красуня Зіна, яка постукала в двері та зазирнула у вікно, ніби заблукала. Одним словом, «застовпила» офіцера. Зіна була гордою. На подруг дивилася з високо піднятою головою. Всім розповідала, що Вітя її дуже любить та обіцяв з нею одружитися.

Але тут на горизонті з’явилася «лунолиця» Валентина з чітко вираженими жіночими пропорціями. Коли вона з’являлася у місті, то обов’язково траплялось кілька аварій через те, що водії транспортних засобів задивлялися на її фігуру. Жінки смикали за рукава своїх чоловіків, щоб відвернути увагу від красуні, яка йшла на іншому боці вулиці.

Прикипів поглядом до Валентини й лейтенант Віктор Рогов та так, що не міг відірватись. Боковим зором, не повертаючи голови, Валентина помітила, що Вітя «примагнітився». А решта - справа техніки. Валентина знайшла привід потрапити на прийом до начальника полігону. А з приймальні вийшла зі скуйовдженою  зачіскою, рожевим обличчям та морально задоволеною.

Так фі­гу­риста Валентина від­су­нула на зад­ній план кра­суню Зіну. Остання теж не хотіла зда­­­ватися, по­­стій­но ча­ту­вала на лей­­тенанта. Він, здалеку по­­мітивши Зіну, швидко зникав на безмежних просторах полігону. Тоді Зіна написала скаргу на ім’я командира полку, який був увінчаний сивиною та збагачений життєвим досвідом. Командир запросив обидві сторони і спробував розібратися. Тому першою запитав Зіну: «Які у Вас претензії до лейтенанта?»

«Він обіцяв зі мною одружитися», – сказала та.

Лейтенант запально відповів: «Та я їй що завгодно міг пообіцяти. Я люблю Валентину і буду одружуватися з нею». Так Валентина стала дружиною начальника полігону лейтенанта Віктора Рогова.

Вона відразу проявила неабиякі господарські здібності. Кращі, не задіяні землі, розорала під городи, більш зволожені – пустила на сінокоси. Були збудовані тимчасові споруди, де розвели корів, свиней, птицю. І зажили вони заможним, щасливим життям.

Кожного року Валентина народжувала по дитині. І вже з роками в їхній сім’ї налічувалось дві дівчинки і два хлопчики, які росли на просторах полігону дужими, винахідливими та з почуттям гумору.

От тільки лейтенант відставав у кар’єрному рості. Як присвоїли йому через три роки старшого лейтенанта, та так про нього й забули. Вже й діти виросли, і сиве волосся з’явилося, а Вітя все був старшим лейтенантом.

Якось у полк при­ї­хала комісія. Що таке комісія? Англійський юрист і дипломат якось сказав: «Комісія – це така група людей, де кожний окремо не вирішує нічого, а всі разом взяті обов’язково прийдуть до висновку, що питання не підготовлене». Ця ж сама комісія і виявила, що старшому лейтенанту Рогову скоро на пенсію, а в нього немає кар’єрного росту. Тому в штабі терміново написали наказ, згідно якого старшому лейтенанту Віктору Рогову було присвоєно звання капітана, призначено на посаду командира роти і переведено в Київську область.

Жінка плаче, діти плачуть. Коли дітей запитали, що трапилося, ті відповіли: «Нашого тата в армію забирають!»

Олексій ДУЧЕНКО, м.Лебедин.