Стрічка новин
З минулого межиріцьких хуторів (продовження): Протягом майже 200 років існування рекрутчини і постійних загарбницьких воєн Російської імперії тисячі наших земляків загинули в різних куточках Європи У Лебединському художньому музеї відкрили відділ реставрації: У художньому міському музеї ім. Б.К. Руднєва у Лебедині запрацювала власна реставраційна майстерня. Відтепер більшість картин отримають нове життя Смачного вам!: У нашому місті не один рік працює кулінарія, що по вулиці Героїв Май­дану. Тут завжди можна підкріпитися сві­жою випічкою. Особливо Коли п’яному море по шию: В народі кажуть, що п’яному море по коліна. А я хочу розповісти, коли п’яному море може бути і по шию. Щиро вітаю вас з новим 2021 роком та різдвом христовим!: Рік, що минає, був насичений подіями, які поставили перед суспільством непрості виклики й турботи, а світ за цей час змінився. Щоб не зіпсувати враження від відпустки: Літо – пора відпусток. Ми з нетерпінням чекаємо теплих днів, мріємо про нові враження та знайо­мства. Але у зв’язку з пандемією про Звернення президента України Володимира Зеленського: Дорогі українці! Відсьогодні я буду максимально часто інформувати вас про актуальну ситуацію щодо протидії коронавірусу. Станом на 16 Молодь-рушійна сила: Знайомтеся:  Ярослав Сліпченко – учень 11 класу ЗОШ №1. Юнак добре навчається, а ще бере активну участь у суспільному житті Житель Лебедина постане перед судом за незаконне зберігання наркотиків: 26 листопада у 39-річного жителя Лебедина під час обшуку праців­ники поліції знайшли згорток з марихуаною, який він ховав у рюкзаку. Увага, шахраї!: Шановні лебединці! Сьогодні до мене були неодноразові звернення про те, що містом блукають люди, які пропонуючи послуги з перевірки газових

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата
Додати коментар