Стрічка новин
Карантинні уривки Лебединських розмов: Оскільки в Україні триває карантин, і вулицями нашого міста, по магазинах, на базарі, на автовокзалі, аби почути, що люди говорять, Уривки Лебединських розмов: Жінка кричить на чоловіка: – Навіть не торкайся мене! Ти гірший за коронавірус! Як ти вмудрився, не скидаючи маски, випити пів На Сумщині поліцейські затримали грабіжника та двох крадіїв: З початку року працівниками поліції Сумщини було розкрито 314 крадіжок чужого майна та 34 грабежі. Лише за минулу добу поліцейські Валерія Андрієвська: «У нашій хаті, як завжди, дме вітер різних напрямків»: Багато лебединців знає, що досить частим гостем Лебединщини була одна відома людина, ім’я якої великими літерами вписане в історію України. ДСНС закликає громадян не провокувати пожежі: Рятувальники нагадують, що легковажне ставлення, примножене на небезпечні для екосистем погодні умови, у більшості випадків може призвести до катастрофічних наслідків, Національній поліції - 5 років: 4 липня українські поліцейські відзначають своє професійне свято. Національній поліції України цього дня виповнюється 5 років. Валерій ЧАЛИЙ, директор ТОВ «Крук», депутат обласної ради: «Коли ти займаєшся тим, що приносить задоволення, то не помічаєш, як плине: – Валерію Григоровичу, Ви керів­ник досить солідного підприємства – ТОВ «Крук». Цікаво, а чому «Крук»? Одкровення українського далекобійника: Ми неодноразово друкували розповіді наших земляків про життя в різних країнах Європи. З введенням безвізового режиму та спрощення Шановні мешканці міста та району!: Інформуємо, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України «Про організацію добору (конкурс) Навіть піскарик – рідкість: Я корінний лебединець, риболовлею на Пслі займаюся із дитинства. Пам`ятаю, дідусь,коли мені виповнилося чотири роки, вже брав із собою.

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата
Додати коментар