Стрічка новин
При тісній співпраці – маємо результат: Кожен населений пункт – як людина: щодня потребує води і світла, їжі і одягу, затишку і відпочинку. І хтось про Ціни на ринку на 5 липня 2020 року: М’ясо (1кг) – 120 -150 грн. Сало (1кг) – 40 -130 грн. Олександр Борисенко: «Щоб успішно реалізувати себе в житті, потрібне міцне здоров`я»: Віч-на-віч із Олександром Борисенком нашим земляком – математиком, членом-кореспондентом  Національної академії наук України, На Сумщині працівники поліції затримали псевдомінера: Подія сталася 8-го квітня, близько 13:00. На спецлінію поліції «102» надійшло повідомлення від жителя села Червлене Лебединського району про те, День вишиванки: Традиційно у третій четвер травня в Україні відзначається День вишиванки. Цього року, через карантин, не будуть проводитися масові урочистості Молода, енергійна, завзята: Юлія Чеботкевич є надзвичайно різнобічною особистістю. Юлія учениця 8 класу Будильського НВК: ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ, де займає активну Герой жив у Олександрівці: Нещодавно у матеріалі «Cержант Субота, ка­пі­та­ни Бахмач і Смородський...» (тижневик «Будьмо разом» № 19 за 7 травня 2020р.) ми розповіли Валерій ЧАЛИЙ, директор ТОВ «Крук», депутат обласної ради: «Коли ти займаєшся тим, що приносить задоволення, то не помічаєш, як плине: – Валерію Григоровичу, Ви керів­ник досить солідного підприємства – ТОВ «Крук». Цікаво, а чому «Крук»? ЗВІТ народного депутата України Миколи Задорожнього: Шановні жителі 162-го виборчого округу! 29 серпня минув рівно рік, як Верховна Рада IX скликання зібралася на своє перше засідання, Шановні жителі міста та району!: 12 червня з 14.00 до 15.00 години в приміщенні Ворожбянської сільської ради буде проводити прийом громадян т.в.о.начальника Лебединської поліції

– Миколо Борисовичу, перш за все, розкажіть, будь ласка, нашим читачам про головні етапи Вашого життєвого і професійного шляху.

– Гадаю, що не буду оригінальним, коли скажу, що, напевне,  кожна людина підходить до оцінки пройдених відрізків свого життя по-своєму, застосовуючи власні оціночні категорії, які їй здаються визначальними. Для мене завжди найбільшим бажанням було, аби зустріти на своєму шляху якомога більше розумних людей, спілкуватися з ними і, якщо вдасться, попрацювати поряд з ними. Впевнений, що в цьому доля до мене була прихильною.  А народився я в селі Лифине Ворожбянської сільської ради Лебединського району. У 1984 році закінчив Ворожбянську середню школу. В шкільні роки доля звела мене з педагогом, спортсменом-дзюдоїстом Василем Миколайовичем Кишенцем, який, рахую, в найвідповідальніший для кожного хлопця період (16-17 років ) став моїм наставником. Він був першим, хто серйозно заговорив зі мною  про життєві цінності, правильно розставивши акценти. Крім того, під його керівництвом у 1983 році я став чемпіоном Сумської області з боротьби дзю-до.

Дуже багато для становлення моєї особистості дала служба в лавах Збройних Сил СРСР (1984-1986 роки). Проходив її в навчальному полку в Азербайджані. Мої командири, мабуть, розгледівши в мені якісь риси, необхідні для молодшого командира,  довірили мені сержантську посаду заступника командира взводу. Крім того, згодом я доволі часто виконував обов’язки старшини роти. Цей етап  життя дав мені чимало: впевненість у собі,  звичку до порядку, до дисципліни, відсутність нерішучості у прийнятті рішень та спілкуванні з великими масами людей.

Розуміння духу колективізму та колективної відповідальності додала мені робота оператором верстатів із ЧПУ на Лебединському заводі верстатних вузлів, нині ТОВ «Укртранспневматика» ( 1986-1987 роки).

Від заводського верстата в 1987 році вступив на навчання (стаціонар) до Української юридичної академії ім. Ярослава Мудрого в м.Харкові. Закінчив навчання у 1991 році, отримавши кваліфікацію «юрист».

Упродовж 1991-1992 років  працював слідчим Лебединського міськрайвідділу внутрішніх справ. З великою пошаною згадую тих людей, з ким довелося працювати, – Миколу Петровича Нерозю, Олексія Васильовича Єрьоменка,  Михайла Михайловича Бурбику, Валерія Івановича Крамаренка, Віктора Михайловича Фурдилова.

З 1992 по 1996 роки під керівництвом чудової людини, авторитетного спеціаліста Бориса Семеновича Бондаренка в управлінні сільського господарства та продовольства займав посаду головного юрисконсульта, очолюючи групу міжгосподарських юристів.

Безцінним для мене, як спеціаліста-юриста, був час роботи в Лебединській районній державній адміністрації на посаді начальника юридичного відділу (1996-1998 роки) та у виконавчому апараті Лебединської районної ради на посаді начальника відділу правового забезпечення (1998-2003 роки). З теплотою згадую Миколу Андрійовича Грищенка та Антоніну Олександрівну Гуру. Їхній досвід, професіоналізм, ставлення до роботи багато чого варті, тож були для мене прикладом для наслідування.

Робота на посаді заступника начальника управління агропромислового розвитку (2003-2006 роки) додала мені організаторського досвіду та досвіду спілкування з людьми. Я неодноразово організовував та проводив зібрання громадян за місцем проживання та загальні збори членів колективних сільськогосподарських підприємств. Кожного разу, готуючись до цих заходів,  розумів, що до людей треба виходити з чіткою пропозицією, конкретними відповідями та зрозумілими, з відповідними до норм закону поясненнями, тому готувався дуже серйозно. Добрим помічником та порадником у цей час для мене був Борис Олексійович Лубенський.

З травня 2006 року по теперішній час (уже п’ятнадцятий рік) працюю на посаді директора Лебединського міськрайонного центру зайнятості.  Знову з людьми, з їхніми бідами та проблемами. Володимир Ілліч Підлісний  – директор Сумського обласного центру зайнятості з першого дня й донині є для мене прикладом інтелігентності та професіоналізму.

Рух є ознакою життя. Впевнений, що людина постійно має удосконалювати себе як духовно, так і в професійному плані. Оскільки  завжди звик підходити до роботи відповідально, то вважав за необхідне постійно вчитися, підвищуючи свій професійний рівень. Під час роботи в управлінні сільського господарства і продовольства я здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Економіст-організатор сільськогосподарського виробництва» в Харківському аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва, а працюючи в Лебединській районній державній адміністрації, отримав кваліфікацію «Магістр державного управління» в Академії державного управління при Президентові України.

– На наш погляд, сьогодні очолювати центр зайнятості, коли в суспільстві стільки безробітних, у людей маса проблем з працевлаштуванням, надто відповідально.  Як Ви особисто, як керівник, сприяєте врегулюванню ситуації з безробіттям?

– Немає роботи відповідальної і невідпо­відальної. Є люди (працівники, керівники), які виконують роботу добросовісно, якісно, і є інші, які своїм негативним прикладом, безвідповідальним ставленням можуть дискредитувати будь-яку посаду або загубити будь-яку справу. До служби зайнятості звертаються різні люди. Багато з них знаходяться в такій ситуації, що перспектива знайти роботу за сприяння служби для них є чи не єдиним шансом утримувати сім’ю та нагодувати дітей. За минулий рік за сприянням нашого міськрайонного центру зайнятості  було працевлаштовано 579 жителів м.Лебедина та Лебединського району, 316 безробітних громадян мали можливість отримати тимчасову зайнятість (а значить тимчасовий заробіток) на громадських та тимчасових роботах, 217 безробітних підвищили свою кваліфікацію або отримали нову спеціальність. На сьогоднішній день служба зайнятості чи не єдина, яка здатна системно, кваліфіковано надавати реальну допомогу людям. Як керівник, відчуваю велику відповідальність за ту роботу, якою  опікуюсь, та радію з того, що спеціалісти центру зайнятості спроможні якимось чином допомагати людям.

Наведені вище цифри - це не похвала службі зайнятості, це  результат роботи колективу. Ми просто намагаємося якісно виконувати свої обов’язки. Я – член колективу. Спеціаліст із працевлаштування спілкується з безробітним, спеціаліст відділу активної підтримки органі­зовує навчання чи підвищення кваліфікації безробітного, спеціаліст відділу взаємодії з роботодавцями знаходить вакансії чи організовує громадські роботи. Завдання керівника центру зайнятості – організувати роботу так, щоби права людей, які залишились без роботи, не були порушені, щоби їм кваліфіковано були надані усі передбачені законом послуги. В роботі дуже стає в нагоді мій попередній досвід, оскільки добрі стосунки з усіма без винятку керівниками підприємств, установ та організацій, органами влади, сільськими головами та суб’єктами підприємницької діяльності допомагають  вирішувати багато питань. Для мене не проблема особисто прийти до керівника підприємства з питання працевлаштування людини, навіть не знаючи її особисто, або вияснити ситуацію з перспективою відкриття вакансій, спільно проаналізувати стан справ на підприємстві, запропонувати свої послуги з накреслення конкретних спільних планів. Все це працює на загальний результат, і я цим задоволений.

– Що колективу Лебединської «біржі» (вибачте за цю паралельну назву)  вдалося корисного зробити хоча б за останній рік?

– Системна, злагоджена праця спеціалістів Лебединського центру зайнятості стала запорукою того, що на роботу установи немає нарікань, немає скарг. Це в 2020 році є дуже актуальним. Перебудовуючи свою роботу в умовах карантину, ми забезпечили дотримання прав осіб, котрі шукають роботу, в першу чергу з питань реєстрації та виплати допомоги по безробіттю: особисте подання заяви через скриньку для документів, дистанційна реєстрація з використанням новітніх засобів комунікації (інтернет, мобільний зв’язок), спрощення процедури подання документів тощо. Це було непросто, оскільки, скажімо, за період з 01.01.2020 року по 31.07 2020 року до Лебединського МРЦЗ звернулося 1490 осіб. Для нашого регіону це досить багато.

Дуже велика робота була проведена з питання надання допомоги по частковому безробіттю суб’єктам підприємницької діяльності, які в період карантину змушені були призупинити свою роботу. Жодна заява не залишилася без розгляду. На сьогоднішній день такою допомогою скористалися 426 підприємців, з них: 383 фізичних осіб-підприємців на суму 1 млн.857 тис. грн. та 43 роботодавців, які використовували найману працю на суму 875 тис. грн. Вдумайтесь: завдяки активній роботі Лебединського центру зайнятості підприємцям Лебединщини та їх найманим працівникам була надана допомога на загальну суму 2 млн. 732 тис. грн. Думаю, цей доробок вартий уваги.

– Ви особисто, певно б, не хотіли побути на місці людей, які шукають роботу? Вибачте за це запитання. Ви їм співчуваєте?

– Залишитися сьогодні на Лебединщині без роботи – це трагедія. Тому доля кожного безробітного з майже 2000, котрі перебувають на обліку, мені болить. Мені також болить, коли  ліквідуються робочі місця, коли на моїх очах руйнуються підприємства, котрі працювали роками. Є таке поняття – «людський матеріал». Для мене  особи, що перебувають на обліку в службі зайнятості, це не «людський матеріал», це – батьки, матері, яким треба якось утримувати сім’ю, це молоді люди, які,  отримавши освіту, раптом зрозуміли, що  вони нікому не потрібні, це особи передпенсійного віку, які з жахом бачать, що у них не вистачить  страхового стажу для призначення достойної пенсії. Я їх розумію і, звичайно ж,співчуваю. І всіляко прагну допомогти.

– На Ваш погляд, біржа праці – єдина система боротьби з безробіттям і підтримки безробітних? Чи не краще було б розвивати вітчизняне виробництво, конкуруючи вітчизняною продукцією на всесвітньому ринку, забезпечуючи українців робочими місцями? І гроші наповнювали б державний бюджет, а не йшли з бюджету на утримання безробітних. Вам би хотілося щось змінити в цьому плані, якби, скажімо, Ви були у високому владному кріслі?

– Якщо вже мова йде про систему, то мені би хотілося, щоб служба зайнятості була одним із багатьох ланцюгів справді системи, яка б працювала на єдиний результат – забезпечення роботою населення України. Ланцюгів можна назвати багато:  відродження загубленої системи професійно-технічної освіти, гарантування державою першого робочого місця для випускників вищих навчальних закладів, створення привабливого інвестиційного клімату для закордонних інвесторів з питань створення в Україні робочих місць, всебічна підтримка вітчизняного виробника і багато іншого. Служба зайнятості в цій системі здатна займати чільне місце, оскільки вже сьогодні маємо можливість аналізувати, прогнозувати розвиток ринку праці, працювати на випередження, надавати реальну підтримку як безробітним, так і робото­давцям. Єдине, що я хотів би зауважити і піддати критиці, – це хибне твердження про те, що служба зайнятості повинна створювати робочі місця. Завдання служби зайня­то­сті – мак­симально швидко задовольнити потребу роботодавця в працівниках, а особі, котра шукає роботу, запропонувати її, а, також, при потребі, максимально швидко та якісно забезпечити безробітному додаткові уміння та підвищити кваліфікацію. Виплата ж допомоги по безробіттю в цій системі аж ніяк не має бути на першому місці.

Я вірю у відродження Лебединщини, а тому, на мою думку, на місцевому рівні необхідно:

- боротися за збереження кожного робочого місця;

- працювати не інакше, як у тісному контакті з усіма без винятку суб’єктами підприємницької діяльності, не поділяючи їх на міські та районні, місцеві та немісцеві, потужні та дрібні;

- створити дієвий консультативний орган із представників роботодавців, органів влади та громадських організацій;

- займатися питаннями презентації Лебединщини як привабливої території для організації бізнесу, спробувати розвивати туристичну галузь, серйозно зайнятися пошуком інвесторів, розробленням інвестиційних проєктів;

- активніше презентувати Лебединщину на обласному рівні, оскільки прикладів реалізації зазначених вище проєктів на території області достатньо;

- активізувати співпрацю з бізнесовими структурами, що вже працюють на території Лебединщини, маючи на увазі їх перереєстрацію або реєстрацію їхніх підрозділів за місцем здійснення діяльності та створення додаткових робочих місць.

– У діяльності міськрайонного центру зайнятості хто-небудь допомагає? Якщо так, то хто саме?

– Найбільше, чого потребує служба зайнятості, це – створення умов для пожвавлення ринку праці. Без перспектив створення нових робочих місць як на державному, так і на місцевому рівні, діяльність служби зайнятості може здаватися неефективною. Це головне, чого потребує служба. Усі інші питання служба здатна вирішувати самостійно. Мною особисто (а по-іншому й не можна) дуже велика увага приділяється підтримці партнерських стосунків з роботодавцями. «Роботодавець – клієнт №1» – для нас це не просто гасло, а запорука успіху в роботі. Спільна з роботодавцями діяльність по поліпшенню ситуації з безробіттям – це і є та допомога, якій ми завжди раді.

– Вам самому хотілося б щось змінити у функціонуванні центрів зайнятості?

– Служба зайнятості – державна структура, яка  працює в загальній системі органів державної виконавчої влади. Повірте, це досить мобільна організація, здатна адекватно та оперативно реагувати на зміну ситуації на ринку праці. Ми здатні змінювати тактику роботи, підходи до виконання своїх головних завдань дуже швидко. Шляхів  для удосконалення роботи служби дуже багато, але більшість з них залежить від зовнішніх факторів. Колектив Лебединського міськрайонного центру зайнятості готовий до будь-яких змін задля виконання головних завдань: реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, соціального захисту від безробіття, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи та надання роботодавцям послуг із добору працівників. Для мене  дуже важливо –  бачити плоди своєї роботи, тому я завжди готовий до змін, аби вони приносили позитивний результат.

– Розкажіть, хоча б коротенько, про свою сім’ю?  Вибачте, а Ваші діти праце­влаштовані?

– Я одружений, маю доньку. В шлюбі перебуваю вже 33 роки. Донька також одружена. Онукові 3 роки. Спілкування з родиною, час,  проведений з онуком, – це те джерело щастя, натхнення, доброго настрою, позитиву, яке дозволяє мені долати всі перешкоди та життєві труднощі. Для мене підтримка родини значить дуже багато. Донька за освітою бухгалтер, працює за спеціальністю в м.Суми.

– Яких професій на ринку праці через край, а яких – обмаль?

– Попит на працівників різних професій на ринку праці постійно змінюється в залежності від сезонності виробництва, загальноекономічної ситуації в регіоні та інших чинників. Суттєве скорочення частки виробничої сфери по м. Лебедину призвело до відтоку кваліфікованих працівників за межі міста та району. Сьогодні, на жаль, ми не завжди маємо змогу заповнити вакансії на такі спеціальності, як: електрогазозварник, машиніст екскаватора, електрик дільниці, електрик цеху, водій автотранспортних засобів категорії «Е». Впродовж 2020 року найзатребуванішими були такі професії: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва – працевлаштовано 89 чол.; водій автотранспортних засобів – працевлаштовано 58 чол.; підсобний робітник – 27 чол.; швачка – 22 чол.; охоронник – 18 чол.; сестра медична – 18 чол.; прибиральник службових приміщень – 12 чол.; продавець продовольчих товарів – 12 чол.; кухар – працевлаштовано 11 чол. Професійний склад безробітних дуже  різноманітний. 27% від загальної чисельності складають особи з вищою освітою. Великі групи безробітних традиційно представлені такими професіями: бухгалтер, ветеринар, вчитель, медична сестра, кухар, санітарка, охоронник, продавець, швачка, водій автотранспортних засобів, підсобний робітник.

– Чого Ви ще хочете досягти в житті?

– Завжди намагався діяти так, щоб моїм рідним та близьким за мене не було соромно. Я постійно проживаю в м.Лебедині, планую працювати тут і надалі, тому хочеться залишити по собі добру славу. Добре ім’я ґрунтується на добрих вчинках. У моєму віці не годиться змінювати свої життєві позиції, а тому, якщо я і надалі зможу бути корисним для оточуючих, зробити чиєсь життя хоч трішки кращим – я буду щасливий. Людина послана на цю Землю не просто так – вона повинна проявити свою сутність і в чомусь поліпшити навколишній світ. Бог дає людині таланти, силу і здібності, тому це  потрібно використовувати для вдосконалення навколишнього світу, а також для допомоги тим, кому реально потрібна  допомога.

– Чи займаєтесь Ви суспільною діяль­ністю?

– Вже впродовж 20 років я є головою ра­йонного комітету профспілки працівників державних установ. Це, знову ж таки, робота з людьми. На жаль, зусиллями влади як центральної, так і на місцях робилося все, щоби профспілки були ліквідовані. Впевнений у тому, що профспілковий рух необхідно відродити. Профспілки завжди були і залишаються додатковим механізмом соціального та трудового захисту працівників від життєвих негараздів.

– Миколо Борисовичу, ви любите рідне місто? За що саме?

– Мені подобається жити в Лебедині. Подобається його неквапливість та «провінційність», в хорошому розумінні цього слова. Вірю в те, що життя в ньому можна зробити ще комфортнішим, для цього є всі підстави. Головне, що є люди, з якими до снаги вирішувати всі наші проблеми.

На завершення розмови –

сім бліц-запитань

– Вам Ваша робота до душі?

– Робота з людьми – одна з найскладніших, але я не згоден з тими, хто говорить, що вона невдячна. Подяка однієї людини, якій ти чимось допоміг, переважить будь-яку купу негативу. Треба це розуміти і намагатися діяти тільки на позитив, тоді будь-які труднощі відступають. Робота в службі зайнятості мені подобається, оскільки якраз тут можна побачити реальні її результати та постійно відчувати зворотну реакцію людей на свої дії. Помилятися не можна.

– Назвіть три риси характеру, які Вам не подобаються в людях?

– Нещирість, жадоба до наживи, гордовитість.

– Ваше хобі?

– На мою думку, активна людина – це людина, яка любить життя і не повинна зациклюватись на чомусь одному. Я не можу уявити себе в ситуації, коли мені нічим зайнятися. М.Г.Чернишевський у романі «Что делать» озвучив формулу, якої я притримуюсь: «Перемена занятий есть отдых». Віддаю перевагу активним видам відпочинку, люблю подорожувати з фотоапаратом як по містах України, так і за кордоном, Вже не один рік влітку разом з друзями організовуємо 3-денну подорож на байдарках. У цьому році пройшли по річці Сейм від Конотопа до Батурина з палатками, нічними вогнищами, юшкою з димком, шашликами та гітарою. Люблю, коли випадає можливість, пограти в футбол, волейбол або настільний теніс. Дуже люблю риболовлю на вудку та фідер. Практикуюсь у садівництві, у т.ч. прищеплюючи різні сорти яблунь, груш та слив. Величезне задоволення отримую, пораючись на пасіці з бджолами, яких тримаю вже не один рік. Взимку, коли є більше вільного часу, люблю трішки постолярувати. На пасіці частина вуликів зроблена власними руками. Люблю слухати гарну музику. Тут я дещо консервативний, оскільки для мене гарна музика – це музика періоду розквіту рок-н-ролу 1970-1990 років.

– Ви любите готувати? Могли б зварити борщ?

– Готувати не люблю, але вмію. За словами дружини, найкраще в мене виходить солянка.

– Ви граєте на музичних інструментах?

– Ще зі шкільних часів у приємній компанії люблю пограти на гітарі та заспівати пісень моєї юності.

– Що для Вас дає більше задоволення: читання змістовної книги чи перегляд якоїсь гарної телепередачі?

– Телебачення сьогодні перетворилося на інструмент заробляння грошей та боротьби за владу. Змістовних телепередач, які би змушували думати, зовсім мало. Крім того, моральні цінності, які пропагуються на телебаченні, для мене багато в чому є неприйнятними. Я вже говорив, що люблю спорт, тому найчастіше дивлюся спортивні програми. То ж коли випадає час, я залюбки беру до рук книгу. До речі, в мене є власна невелика бібліотека.

– Ваше кредо?

– Дозволю собі процитувати Т.Г. Шевченка: «Краще любити і робити, аніж писати й говорити».

 

Віч-на-віч із Миколою Падалкою

спілкувалася Надія Солодовник.

Додати коментар