Рівно 55 років крокують життям Любов Петрівна та Ярослав Олексійович Максимович. Наші дорогі, любі батьки днями відзначають смарагдове весілля.
Познайомилися вони у місті Любомлі, що на Волині, звідки родом наш батько, а мама навчалася там у медичному училищі. Молодята почали звивати сімейне гніздечко, у подружжя народилися троє дітей. Але душа Любові Петрівни не могла бути спокійною, бо марила рідним краєм, тихим плесом Псла. Тому вона вмовила чоловіка переїхати з Волині на Лебединщину. Часто згадує Любов Петрівна і розповідає онукам, як працювала у санепідстанції нашого міста майже тридцять років. Спалахують очі радістю, коли говорить про колег, рідний колектив. Ділиться своїми спогадами і Ярослав Олексійович, як його люб’язно прийняли у райвузлі зв’язку.
Усе життя подружжя у праці та турботах, живе за принципом: «Лиш праця світ таким, як є, створила. Лиш в праці варто і для праці жить. Повага й визнання – винагорода для людини, котра присвячує життя праці». Цьому вчили й нас, дітей та онуків.
Летять літа, як буслі в небі. Виросли діти, стали дорослими онуки. Батьки ладні зробити все, аби ми були здорові та щасливі.
Були в їхньому житті радість і негаразди, щастя і посмішки, смуток і печалі. Але все це ділили порівну, підтримували одне одного. Хоча батьки мають поважний вік, однак і досі ведуть чимале господарство, кипить робота й на городі, бо не може без праці Ярослав Олексійович, а завжди поряд кохана, люба, мила дружина Любов Петрівна. Батьки – взірець для наслідування, а ще наші найкращі друзі. Вони живуть нашими проблемами, болем, радощами та успіхами. І віддячити ми їм можемо тільки своєю щирою любов’ю та турботою.
Любі наші! Нехай Ви сумуєте через те, що час пролетів так швидко, залишивши Вам лише спогади. Ми твердо впевнені, що щасливе майбутнє у Вас тільки попереду! Ваше життя продовжується у дітях і онуках, в наших долях. Нехай життя Ваше буде спокійним і щасливим, мирним і сповненим тим самим почуттям, що одного разу привело Вас під вінець.
«Родина», «рід»...
Які слова святі!
Вони потрібні
кожному в житті,
Бо всі ми з вами
гілочки на дереві,
Що вже стоїть 55 літ.
Це дерево –
наш славний родовід.
Це батько, мама,
дочка й сини,
невістка, зять, онуки…»
З любов’ю та повагою діти й онуки.