Стрічка новин
Просто анекдот: Зустрілися двоє знайомих. Один з них говорить: – Мені в цьому році виповнилося вісімдесят. А скільки тобі років? Валерія Андрієвська: «У нашій хаті, як завжди, дме вітер різних напрямків»: Багато лебединців знає, що досить частим гостем Лебединщини була одна відома людина, ім’я якої великими літерами вписане в історію України. Заборона на лов водних біоресурсів: Діятиме весняно-літня заборона на лов водних біоресурсів відповідно до статтей 9, 10 Закону України «Про рибне господарство, 10 травня - День матері: Ганна Михайлівна Лаврінченко може поправу називатися найбагатшою жінкою Кам’яного. І справа не в сріблі-золоті у її господі, як дехто може У Лебединському художньому музеї відкрили відділ реставрації: У художньому міському музеї ім. Б.К. Руднєва у Лебедині запрацювала власна реставраційна майстерня. Відтепер більшість картин отримають нове життя Жiнка з великим серцем: З приходом весни прокидається земля, розквітає природа. У такі сонячні весняні дні 1 травня у с.Кам’яне народилася дівчинка Ніна. Вона Козацькому роду – нема переводу!: Кружляє, жовкне листя, танцює свій остан­ній осінній танок на сірому небосхилі. І хоча весь світ, затамувавши подих, чекає такої важливої Сумщина поки що у «зеленій» карантинній зоні: За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, Сумщину другий тиждень поспіль віднесли до «зеленої» карантинної зони. Прорвемося!: Валентина Петрівна як не остерігалася коронавірусу, бо, стверджують лікарі, люди похилого віку найбільш незахищені перед цією загадковою Лебединці переглянули спектакль «Мина Мазайло»: «Мина Мазайло» – п’єса українського драматурга Миколи Куліша, за авторською режисерською версією - соціально-національна драма. Режисер вистави

Зібралися звірі на нараду. Медвідь каже:

– Дорогенькі! В лісовому бюджеті нуль гривень! Що робити? Їжак, не спи!

Сьогодні субота, і я хочу вирішити це питання до неділі! Звичайно, ми можемо підняти податки - люди так би і вчинили. Але треба знайти мудре рішення. Не спи, Їжак! Слухай, Зайчику, чому в тебе такий поганий вигляд?

Зайчик підсмикнув штанці:

– А який може бути в мене вигляд? Вже п’ятий день у мене підшлункова болить! Від дитячого їдла.

 Звірі зацікавились: що таке?

–Та був я, – каже Зайчик, – в діда Оксеника, приніс йому дещо. Він хотів віддячитись а, як на зло, не було баби вдома. А він, ви знаєте, на кухні, як каліка – ну нічогісінько не може зробити! Знайшов десь вісім баночок дитячого харчування... З’їли ми то... Вже як я вийшов, зрозумів – біда: село неначе погоріло, неначе люди подуріли! А опівночі пойняв – вмираю! Якби дід тоді не поставив літру самогону, і ми б  його не вдули – ви б мали зараз мороку іншу: де і як мене поховати!

Лисичка критично глянула на Зайчика:

–Літру самогону на двох? Та не пий, Зайчику – ти стаєш феноменально дурнуватий! У віторок – ти пам’ятаєш? Напав зненацька веселий на мисливців – хотів з ними селфі зробити! Але ти був такий брудний, обдертий і перекривлений, що вони тебе не  впізнали, страшенно перелякались і кинулись тікати... Бігли так до свого «Ренджровера», що хтось загубив депутатське посвідчення. Ось: Гривня Абрам Омельянович.

Медвідь, як проснувся:

– Що-о-о-о? Вухатий цирознику! Та то ніякі не мисливці! То наші депутати! Вони в нас займаються незаконною вирубкою лісу по 52-ій паралелі, везли нам хабаря! А тепер що? Я думав, буде за що відсвяткувати День тверезості!

Зайчик підсмикнув штанці.

Білочка заплакала. Тут треба сказати, що Білочка дуже переживає за Зайчика, вона вже навіть тиждень приймає Реланіум, а то не дешеве і не здорове задоволення (та й яке там задоволення!)

Отож, Білочка схлипує:

–То ти так і п’єш, як про тебе говорять?!

Зайчик підсмикнув штанці:

– Не слухай їх! Якщо буває раз у квартал – то хіба то біда?

Але тут встряла до розмови Дика Свинка, вона поклала свою торбинку на коліна, поправила зачіску:

– Не хотіла я тобі, Зайчику, свиню підсовувати, але мушу розповісти. В минулий четвер йшла я лісом. Попереду мене лісничий наш – Іван Федорович. Аж тут ти з`являєшся! Нічого не скажу – йшов ти прямо. Але якось дивно – крок вперед, два назад і чотири знов вперед. Підійшов до лісничого, противно хіхікнув, сказав: «Здоров, малий, як життя?».  Посмикав його за вус, гупнув у печінку і завернув до річки. Федорович, ошелешений, так і залишився стояти, а я мусила йти за тобою – щоб бува не втопився! Ти став на березі, на якійсь колоді і вирішив  виголошувати жабам промову про Євросоюз. А потім послизнувся – ти в однин бік, колода в інший... А там якийсь нечистивець залишив склянний бідон на 20 літрів у воді. Колодою воно розбилось, а там така хімія... Через пять хвилин вся риба полізла на берег зі стогонами і прокльонами – така то була гидота!

Вовк застогнав:

– Так от хто це мені диверсію вчинив! То не гидота  то добрива для городу! Я над ними дев`ять місяців мордувався! Але терпер – все! Я його порішу!

 Вовк дістав щось з кишені і посунув на Зайчика. Вигляд в нього був страшний, і говорив він страшні слова:

– Я порву тебе, вухатий, на часті! На п’ять шматків! А перший і третій пошлю в ЮНЕСКО: нехай там думають, що то за худоба така!

 Зайчик зблід і підсмикнув штанці:

– Мене не можна на часті – в мене підшлункова хвора!

 Якби не Лисичка, то, може, і не було б нашої казочки. Вона схопила Вовка за лікоть і проспівала:

– Зачекай, Вовчику! Зачекай, братику! Ти ж ще не відсидів за попередню справу. Ти ж бачиш: Пиячок. Помилка еволюції. Генетичний казус.

Якось Вовк таки заспокоївся. Він повернувся на місце, бурмочучи:

– Та нехай вже... Помилка революції... Генетичний ляпсус...

 Зайчик набрався відваги:

– Куди дивиться спікер зборів? В мене ж підшлункова хвора, а мене так ображають!

Дядько Бобер запалив люльку і тяжко зітхнув:

– Так, так, і мені тепер все ясно. Слухайте: тижнів два тому зібрався я працювати коло річки, але забув пінопласт.  Аж тут Зайчик наш суне, п’яний як...  Каже мені: «Дай сірники, старий єнот!». Думаю, - не буду сваритися: «Чекай, зараз принесу – однаково мені за пінопластом вертатися. Приходжу (ой, леле!) Зайця нема, зате все горить: два кубометра дощок, перфоратор (імпортний), інструменти – все згоріло!

– Так, – серйозно заявив Ведмідь, – все ясно, будемо тебе відправляти на реабілітацію! В райцентрі є добрий лікар - Антон Пройдисвіт-Загрібайло. А інакше що?! І витягни ти руки з кишень, коли з тобою розмовляють!

 Лисичка засміялась:

– Нехай краще не витягує, бо впадуть штанці, а в нього ж підшлункова хвора.

 Звірі сумовито замовчали, тільки дядько Бобер далі бурмотів собі під ніс:

– Два кубометри дощок, перфоратор імпортний (два!), інструменти... Все, що збирав роками, ось цими от руками...

 Раптом Вовк зірвався зі свого місця:

– Тільки на психіатричку! Його (поки він нас всіх не потопив і не попалив) тільки там і можуть виправити! Та перестань ти ревіти! 

Вовк пожбурив у Білочку шишкою: Я обіцяю! Я клянусь – двічі на тиждень до нього (зараза така!) ходитиму з квашеною капустою, морквою по-корейськи і свіжими газетами!

І ось тут Білочка не витримала, вона почала втрачати свідомість і сповзати на тихо дрімаючого Їжачка. Зайчик бачив весь цей процес, він хотів підхопити Білочку, але одночасно треба було підсмикнути штанці (обрав він, звичайно, друге). Пролунав такий зойк, що всі птахи в радіусі більше кілометра здійнялись у повітря.

Їжачок перелякано протер очі, глянув на сонце і несамовито (вони вміють!) заверещав:

– Яка година? Там же футбол! Динамо!

 Звірі (і фанати, і байдужі) швидко взялися збирати манатки і бігти по хатах. Але Їжачок продовжував завивати:

– Куди ви всі-і-і-і? А я-а-а? Я ж так швидко не можу! Візміть мене на руки!

 Ви би взяли Їжачка на руки? А от Вовк, хоч він і видався вам похмурим і кримінальним, повернувся, закрутив Їжачка в піджак і кинувся за всіма.

 І тільки Лисичка, Зайчик і Білочка не поспішали - вони тихенько пішли у бік лісу. Лисичка бадьоро розмахувала руками - чи то розповідала про радощі реабілітації, чи то зображала переваги тверезого життя.

Сонечко сідало за обрій...

Іван Мандрівний,  (колективний псевдонім).

Додати коментар