Стрічка новин
Криза совісті й душі: Життя, як смолоскип: спалахнуло – і раптом згасло. У ці ней­мо­вір­но тяжкі дні, коли родина прощається з найріднішою людиною, Ціни на ринку на 31 березня 2021 року: М’ясо (1кг) – 120-140 грн. Сало (1кг) – 50-120 грн. 102: що трапилось? з 13 по 19 квітня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 127 заяв та повідомлень громадян, з них 10 на момент реєстрації містили «Олександр Заступник сумський»: У Сумах співробітники Управління Служби безпеки України в Сумській області взяли участь у черговому етапі проєкту «Олександр Заступник Сумський», На Сумщині — 94 випадки коронавірусу: Станом на ранок 25 квітня у Сумській області зафіксовано 94 випадки захворювання на коронавірус (+4 за добу). 47 людей вже Дотримуємось самоізоляції, не порушуємо карантин! : За  минулий тиждень  осіб з підозрою на  коронавірусну хворобу по Лебединському  району не зареєстровано.  У двох осіб населених  пунктів району, Ветерани спорту Лебединщини не втрачають фізичної форми: 13 листопада 2020 року у с.Михайлівка Лебединського району відбулись змагання з міні-футболу «Кубок Лебединщини-2020»  серед  ветеранів спорту у віковій Підопригори запрошують на фестиваль БОРЩУ: Як ми вже повідомляли, у селі Підопригори Лебединського ра­йону, де щороку проводився «Квартал Фест», у цьому році до Дня Незалежності До 140-річчя заснування учбового закладу: 2021 рік є знаменним для Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1. Цього року він святкуватиме 140-річчя від дня ДСНС закликає громадян не провокувати пожежі: Рятувальники нагадують, що легковажне ставлення, примножене на небезпечні для екосистем погодні умови, у більшості випадків може призвести до катастрофічних наслідків,

З дитинства моє покоління звикло бачити на святкових парадах ветеранів – усміхнених і радісних, з букетами квітів, з тихим дзвоном численних медалей, з розповідями про важкі бої. Їх запрошували до шкіл та до будинків культури. Без них не обходилося жодне радянське свято. І неначе в їхній тіні знаходилися інші ветерани тієї самої війни, які ніколи не бували на цих дійствах. Це були ті, яких, іще в юному та молодому віці, їхні тяжкі каліцтва, завдані війною, прикували своїми важкими страшними ланцюгами до ліжок. Як свідчить розсекречена статистика, під час війни демобілізували 2576000 інвалідів. Значна кількість із них залишилася без обох рук і ніг. Частина з них усе життя знаходилася в лежачому стані. Оце і є те обличчя багатоликої війни, яке намагалися не показувати, аби, мовляв, зайвий раз не травмувати народ.

У зв`язку з цим хочу згадати свого земляка ветерана Другої світової війни Василя Андрійовича Щербака (1923 –1994), якому довелося випити з чаші своєї гіркої долі сповна. До війни він закінчив два курси Лебединського педтехнікуму. У липні 1941-го йо­го мобілізували на вій­ну, спочатку направивши на коротко­термінове навчання в артилерійське училище. Уже в грудні 1941-го він перебував на Волховському фронті як навідник гармати гаубичного артполку. У січні 1942-го отримав легке поранення, а на початку 1943-го – множинне осколкове поранення ніг, грудей і хребта. Після лікування в кінці березня 1944 року був призначений артилерійським розвідником. Хто хоч трохи знайомий з артилерією, добре знає, чому їх називали й досі називають смертниками, бо в полон їх не брали. За бої на Нарвському плацдармі отримав дві медалі «За бойові заслуги». У червні 1945 року його у 23-річному віці комісували як інваліда першої групи. Після повернення додому воїн не опустив руки, а продовжив заочне навчання в Охтирському педтехнікумі, одночасно вчителюючи у семирічній школі села Влізьки Московськобобрицької сільради, викладаючи математику. Одружився Василь Андрійович зі своєю колежанкою Надією Андріївною. До речі, те село тоді було великим, багатолюдним і  щедрим на дитячі голоси, а нині в ньому проживає лише одна пенсіонерка дуже солідного віку. Старожили села розповідали, що приїхало вчителювати подружжя Щербаків до Влізьок із Кам’яного, але самі вони, скоріше за все, уродженці Полтавщини. Проте незабаром у тому ж 1947-му Василю Андрійовичу дав про себе знати поранений хребет. Лікарі винесли вердикт: потрібна термінова операція, адже колишнього воїна може чекати параліч. Утім, операція не допомогла. Так на все своє майбутнє життя Василь Андрійович залишився прикутим до ліжка. Вдумайтеся тільки: 47 років він не міг встати, 47 років для нього продовжувалася війна! Проте колишній солдат не здавався. Він багато читав, писав спогади про фронтову молодість, брав активну участь у вихованні двох онуків. До нього на зустрічі приходили учні місцевої школи. Після того, як на початку 1980-х не стало його дружини Надії Андріївни, увесь тягар догляду за інвалідом війни ліг на плечі його доньки Ольги Василівни, яка з молодих літ залишилася без чоловіка з двома дітьми. Вона працювала вихователькою дитячого садка у Московському Бобрику і забрала батька до себе. У 2010-му не стало і її. Але залишилася пам’ять про цю родину, на долю якої випали непрості випробовування.

 

Пам’ять про те, що такі фронтовики, як Василь Щербак, хоч ніколи й не бували на святкових парадах, але своїми фронтовими покаліченнями найкраще за будь-які промови правдиво розповідали, що таке війна насправді.

Іще в молодості, поспілкувавшись із такими людьми, я по-справжньому зрозумів проникливі рядки поета-фронтовика Сергія Орлова:

Вот человек – он искалечен,

В рубцах лицо. Но ты гляди

И взгляд испуганно при встрече

С его лица не отводи.

Он шел к победе,  задыхаясь,

Не думал о себе в пути,

Чтобы она была такая:

Взглянуть – и глаз не отвести!

 

Василь Пазинич, краєзнавець.

Додати коментар