Стрічка новин
Знов чарує музикою нас духовий оркестр, який спиняє час....: У 1960-70-х роках майже кожне село Лебединщини мало свій духовий оркестр. У Кам’яному духовим оркестром, який діяв при СБК, керував Таке-сяке, он яке…: Як відомо, із 1 січня цього року згідно із Законом України «Про утворення та ліквідацію районів» Лебединський район, як і Дорогі співвітчизники! : Щиро вітаємо усіх християн з Воскресінням Христовим! Великдень – свято духовного очищення та оновлення, яке сповнює наші серця непохитною вірою Тариф збільшився: До редакції тижневика «Будьмо разом» звернувся читач з Лебедина. Він був упевнений, що заплатив за вивіз сміття наперед, але виявилося, Чи можливо зняти з реєстрації особу без її згоди?: У житті часто виникають ситуації, коли у вашій оселі прописана людина, яка вже втратила будь-яке право на проживання в ній.  55 літ, як одна мить: Рівно 55 років крокують життям Любов Петрівна та Ярослав Олек­сі­йович Максимович. Наші дорогі, любі батьки днями відзна­чають смарагдове весілля. Ветерани спорту Лебединщини не втрачають фізичної форми: 13 листопада 2020 року у с.Михайлівка Лебединського району відбулись змагання з міні-футболу «Кубок Лебединщини-2020»  серед  ветеранів спорту у віковій Зі святом весни, милі жінки!: Дорогі жінки моєї рідної Сумщини! Від усього серця вітаю Вас зі святом Весни, Краси та Ніжності! Їхні серця віддані дітям: Першої неділі жовтня традиційно в Україні шанують представників, мабуть, найчисельнішої освітянської професії. 102: що трапилось? з 21 по 27 вересня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 127 заяв та повідомлень громадян, з них 8 на момент реєстрації містили

В народі кажуть, що п’яному море по коліна. А я хочу розповісти, коли п’яному море може бути і по шию. В 70-і роки в Лебедині тільки центральні вулиці були облаштовані бруківкою, деякі примазані асфальтом, як млинці на Масляній, через що вони постійно руйнувалися і потребували щорічного ремонту. А про всі останні й говорити нічого. Восени, в період дощів, дороги так розбивалися, що окремі були зовсім не проїзними. На інших нарізалися глибокі колії, і легковики не могли проїхати. А на деяких вибивались такі баюри, що можна було запросто втопитись. Всі чекали морозів. Тоді можна було хоч кудись добратись.

Більшість лебединців у цей період опалювали свої оселі дровами, вугіллям, брикетом, торфом тощо, а золу, шлак окремі господарі висипали на дорогу, в колії.  А тепер розповім історію, що сталася тієї весни.

У березні, надвечір, повертаючись з центру міста, господиня одного із приватних будинків помітила біля свого двору знайомого чоловіка, який, без міри випивши оковитої, лежав упоперек колії. Біля нього зібралось озерце талої води, припорошеної легкими фракціями золи і шлаку.

Господиня, зайшовши до будинку, звернулася до свого чоловіка: «Слухай, там біля нашого двору лежить п’яний Федір, з яким ти колись працював на будівництві. Йому потрібна допомога». Чоловік господині був росіянин, тому і відповів по-своєму: «Пойди к его жене Люське, скажи, пусть его заберет».

Та пішла, покликала Люську. Удвох вони ледве підняли Федора і привели до своєї господи, так як дім п’яного був на цій же вулиці, але далеченько, за декілька дворів. Крім того, на ній було ще більше води і багнюки. Підвівши Федора до дверей, його відпустили, бо ніяк разом було пройти у вузький одвірок. Він побіг-побіг через вітальню, потім зупинився, поточився назад і ударив спиною двері спальні, які роз­чинилися на дві половинки. В спальні стояло святково прибране ліжко. Не ліжко, а художній витвір: гора бі­ло­сніж­них подушок, накрите красивим покривалом.

Федір, весь мокрий, брудний, падає спиною на середину ліжка, ще й перекочується. Подушки, покривало – все на нього.

Зайшовши до кімнати і побачивши, що п’яний Федір зробив з ліжком, господар на мить онімів, а потім вибухнув лайкою: «Какого чёрта вы его приволокли в мой дом?» А жінка у відповідь: «Лайкою зараз нічого не доб’єшся, краще витягни з погрібника візок та відвеземо його додому. А завтра розберемось».

Надворі вже почало сутеніти. Господар у погрібнику напомацки знайшов візок, а щоб його витягти, потрібно було перевернути набік, так як він був ширшим за двері. Перевернувши візок, господар почув, як якісь відра загриміли в підвал, і запахло гасом. Витягши візок на подвір’я, зустрів дружину, яка бігла до нього із запитанням, чи прибрав він із візка відра з гасом, які вона тимчасово поставила? «Какой там прибрал!» – розізлився чоловік. – В картошку загремели вместе с керосином».

«Та давай уже відвеземо його додому, будь він неладний», – вже розсердилася й господиня.

А візок був старовинного зразка: короб знаходився на дишлові під обріз коліс, а попереду – відкидна ніжка. Ось у такий візок помістили Федора і вирушили в дорогу. Господар держав візок за ручку, а Люська позаду допомагала. Під’їхавши до великої калюжі, чоловік вирішив перебігти по краю калюжі, а візок провезти по ній. Набрав швидкість, і тут праве колесо раптом потрапило в глибоку яму, тому дишло візка різко рвонуло вправо. Ручка висмикнулась із дишла і залишилась в руках господаря, а візок перевернувся, Федір шубовснув у воду, тільки голова виднілась, а дишлом Люську ударило в лоба.

Гуртом втягли Федора в хату, по шию мокрого, перемазаного багнюкою та золою.

Якби Микола Гоголь був живий на той час, то обов’язково списав би з нього портрет Чорта. У Люськи був багровий синяк на весь лоб. Коли господар запитав: «Это он, наверное, тебя ногой ударил?» «Та де там ногою, каблуком у лоб дав, паразит», – відповіла та. Вона так і не зрозуміла, звідкіля прийшовся удар. А перевізник не признався, що гуля у Люськи через випущене ним дишло.

Так що, як бачите, п’яному море буває не тільки по коліна, а й по шию.

Олексій ДУЧЕНКО, м.Лебедин.

Коментарі  
0 #1 Парфюмер 30.04.2020, 13:13
Неплохо, весьма неплохо, поверю этой истории.
Только, пане Олексiю, в анонсе ощутимо вы перебрали и приврали.
Цитирую: "..В 70-і роки в Лебедині тільки центральні вулиці були облаштовані бруківкою, деякі примазані асфальтом, як млинці на Масляній, через що вони постійно руйнувалися і потребували щорічного ремонту. А про всі останні й говорити нічого..."

Мда... Скорблю, роняя тоскливые слёзы в горилку.
Моя память хранит несколько иное, да и сейчас я мог бы пройти на спор с завязанными глазами по многим лебединским улочкам.
Так вот, пане Олексiю, я не привечаю любителей пустить пыль в глаза и склонных к фантастике писателей раскованного сознания.
В 70-е годы в Лебедине все центральные улицы были отлично заасфальтированы - Ленина до Вокзальной, Карла Маркса, плавно переходящая в Сумскую до самого её выхода на трассу. Центр весь был заасфальтирован, потому что коммунисты любили навыки гигиены и эпидемиологии намного больше, чем нынешние революционеры.
ВНИМАНИЕ: так было принято в те несчастные годы "оккупации" мыть улицы в центре. Я прекрасно помню, как поливальные ЗИЛы с цистернами и навесным поливальным оборудованием мощным напором смывали всю грязь с асфальта не только по дороге для транспорта, но и по пешеходным тротуарам. И такое мытьё улиц было еженедельным.
Не было там никаких "млинцiв", говоря вашей терминологией, а сейчас есть. Слава кому?
Кстати, 15-суточники с мётлами мели асфальт в центре тоже ежедневно. Было всё чистенько, не надо возводить хулу на времена "оккупации и порабощения". Голимая брехня всё это. Пока есть живые свидетели и очевидцы - не стоит перевирать.
Цитата
Додати коментар