Стрічка новин
Лебединці мітингували: Лебединці мітингували проти закриття продовольчого ринку. З приводу ситуації, яка наразі склалася із закриттям лебединського ринку, дивіться у відео. Саме Бражник дав поштовх розвитку в Україні художньої гімнастики: На сторінках тижневика неодноразово розповідалося про відомих лікарів, педагогів, митців, краєзнавців тощо. Але про відомих спортсменів-земляків розповідей обмаль. Чотири покоління родини: Родина, сім’я... Як багато ці слова значать для кожної людини! Швидко минає час, діти виростають, вилітають з родинного гніздечка. Дні, Що на Лебединщині?: Станом на 9:00 21.04.2020р. на самоізоляції під медичним наглядом лікарів знаходяться 27 осіб, прибулих з-за кордону. З них 17 у Лебедин: вогнеборці приборкали загоряння господарчої споруди: 19 лютого о 08:02 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про пожежу господарчої споруди на вул. Кутузова у м. Лебедин. На Навіть піскарик – рідкість: Я корінний лебединець, риболовлею на Пслі займаюся із дитинства. Пам`ятаю, дідусь,коли мені виповнилося чотири роки, вже брав із собою. Коли п’яному море по шию: В народі кажуть, що п’яному море по коліна. А я хочу розповісти, коли п’яному море може бути і по шию. Жорстоке вбивство: За клопотанням Лебединського відділу Роменської місцевої прокуратури підозрюваному, який позбавив життя 90-річної жінки, щоб приховати злочин, рішенням 102: що трапилось? з 28 вересня по 4 жовтня  2020 р: Протягом  звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 126 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили Горів автомобіль: 26 березня, о 17 годині 03 хвили­ни, на пункт зв’язку 18-ї ДПРЧ Управ­ління ДСНС України в Сумській об­ласті надійшло

Старше покоління лебединців добре знало ім’я Василя Олександровича Войцеховича (народився 23.12.1912/05.01.1913, м. Краснокутськ (Красний Кут) Богодухівського повіту Харківської губернії – помер 21.04.1987 р., м. Київ; у 1989 р. (за ініціативою письменника-краєзнавця І. О. Юхна, очевидно, виконуючи посмертну волю свого земляка, перепохований у Краснокутську) – відомого партизана, Героя Радянського Союзу, українського письменника.

Народився у родині агронома. На цьому всі відомості про його рід в офіційній біографії, що кочує із сайту на сайт, закінчуються. Але, як розповіла племінниця Василя Войцеховича Антоніна Пилипівна, яка проживає в Лебедині, його освіченого батька-поляка перед Першою світовою війною «виписали» для роботи в Харківській губернії із Польщі, яка тоді входила до складу Російської імперії. Його мати українка Меланія Іванівна мала заможних знатних батьків. Антоніна Пилипівна перепросила за те, що драму сім’ї своєї рідні знає лише в загальних рисах і не про всі її подробиці добре відає. Окрім сина Василя сім’я Войцеховичів мала іще сина Юрія та доньку Олену (1918 р. н.). У 1930-х роках Олександр Войцехович потрапив під маховик репресивної машини, що набирала обертів. Можливо, НКВД записало його у польські шпигуни, можливо, у шкідники соціалістичного будівництва. У ті часи подібне було явищем типовим. І на початку 1930-х його, як і десятки тисяч інших невинних людей, розстріляли. Меланія Іванівна після цього незабаром померла. Тринадцятирічна Оленка змушена була податися в Харків няньчити дітей професорської родини. Василь же, закінчивши у 1927 році неповну Краснокутську СШ, потім у 1931 році Богодухівський сільськогосподарський технікум Харківської області, після нетривалої роботи в Україні подався до Середньої Азії, де займався меліорацією. Напевно, поїхати подалі від столичного Харкова і заодно від гріха подалі, аби не піти вслід за батьком, нарадили йому добрі люди.

У 1939 році Василь Войцехович був призваний на службу в РККА (Робітничо-Селянську Червону Армію), а фактично на Радянсько-фінську, або Зимову війну 1939–1940 рр. Після її завершення 13 березня 1940 року, в якій СРСР поніс величезні людські втрати, як хоробрий і грамотний воїн був направлений командуванням на навчання до Сумського артилерійського училища ім. М. В. Фрунзе, яке й закінчив на початку 1941 року. У лютому 1941-го призначений командиром взводу 262-го гаубичного полку 1-го стрілецького корпусу. На цій посаді він і зустрів початок війни. У серпні у бою із німцями у районі Моґильова (Білорусь) отримав поранення і потрапив у полон. Проте йому вдалося непомітно для конвоїрів вислизнути з колони військовополонених, утекти і дістатися Путивльського району Сумської області. У лютому 1942-го В. О. Войцехович зустрівся із розвідниками Путивльського партизанського загону під командуванням С. А. Ковпака і став членом загону. Командування призначило його помічником командира роти, а з березня. 1942 року – помічником начальника штабу загону. Тут, на Сумщині, він зустрівся із підпільницею Катериною Герасимівною Приходько, яка згодом стала його дружиною. Сидір Ковпак дав Василю Войцеховичу прізвисько «Кутузов» за вмілу розробку і проведення бойових операцій, які здійснювали партизани-ковпаківці. На початку 1943 року він вступає до ВКП(б). 25 вересня 1943-го його призначають начальником штабу з’єднання партизанських загонів Сумської області, від 22.01.1944 р. – начальником штабу 1-ої Української партизанської дивізії. Як начальник штабу 1-ї Української партизанської дивізії разом з командуванням розробляв плани бойових операцій і рейдів, які були успішно здійснені на території західних областей України, Білорусі і східних районів Польщі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1944 року за «боевые подвиги в тылу врага и особые заслуги в деле развития партизанского движения на Украине» майор В. О. Войцехович був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золотая Звезда» за № 4325.

Після закінчення війни Василь Вой­цехович був направлений на посаду голови виконкому Лебединської районної ради депутатів трудящих Сумської області. Це несподіване призначення можна пояснити тим, що довоєнна партійна та радянська «еліта» Лебединського району під час війни, м’яко кажучи, себе скомпроментувала, утекла в тил і не виконала завдання по організації партизанського руху на Лебединщині. Хоча, відверто кажучи, в сусідніх районах ситуація з організацією партизанського руху була набагато гіршою. Проте колишньому партизану внаслідок перенесених нестатків під час війни та поранень уже скоро дали про себе знати проблеми зі здоров’ям. У вересні 1947-го лікарська комісія визнала Василя Войцеховича інвалідом війни І групи, і йому довелося пройти тривалий курс лікування. Підлікувавшись, він не занепав духом, а отримував нові призначення на ті ділянки вже мирного фронту, де була потрібна його ініціатива, вимогливість, порядність і життєвий досвід. Та все ж таки, зважаючи на стан здоров’я, у 1966 році Василь Войцехович перейшов на літературну роботу. Він написав кілька книг спогадів про війну, У 1976 році став членом Спілки письменників України. В останні роки життя мешкав у м. Києві, де й помер. Він також співавтор сценарію кінотрилогії улюбленої багатьма людьми «Думи про Ковпака» (1973–1976). Збережені пам’ятні знаки, які вшановують пам’ять В. О. Войцеховича: бюст на Алеї Героїв у Спадщанському лісі під м. Путивлем Сумської області; пам’ятний знак на Меморіалі Слави на могилі партизана і письменника на його малій батьківщині – в смт Краснокутську Харківської області. А ми, шановні земляки, давайте хоча б згадаємо, що ця героїчна людина очолювала нашу Лебединщину у перші повоєнні роки.

 На фото: портрет Героя Радянського Союзу майора Василя Войцеховича знаходиться у фондах (запасниках) Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва.

Володимир Кравченко,

 історик-краєзнавець.

Додати коментар